До зустрічі...
ПЕРЕДМОВА
Це був звичайний день, яких було безліч до нього і вже ніколи не було більше. Перший день весни… Сонце гріло, змушуючи танути лід, перетворюючи ковзанки на маленькі озерця і потічки. Вже минуло сорок років з того жахливого дня, але кожного року першого березня, мою душу огортає тривога і я дзвоню нашим дітям, щоб почути їхні голоси і впевнитись, що з ними все добре. Вони звикли, вони розуміють і я їм вдячна за це. А тоді, я навіть не могла уявити, що все так складеться. Звичайний день, Єва в школі, Давид в садочку, я на кухні готую обід, ти збираєшся на роботу.
Поцілунок на прощання, зачиняю двері і все… Два тижні після цього я пам’ятаю погано, ніби сон. Дзвінок, твій номер, незнайомий голос і фраза: «.. мені дуже шкода, але ваш чоловік загинув..», шок, дзвінки нашим батькам, плач і розпач, в голові думка, що говорити дітям, як сказати, що тата більше не має, і знову сльози. Було тяжко, дуже тяжко, але час гоїть навіть такі рани. Зараз я тримаю в руках те, що дозволило мені пережити перші дні, тижні, місяці, а згодом і роки без тебе мій коханий, мої рятівні соломинки – листи, які я писала тобі, не в змозі змиритися з втратою. Перший лист, я написала, через тиждень після аварії, це був лист розпачу і болі, а слова розмиті сльозами…
#2545 в Жіночий роман
#11298 в Любовні романи
#4441 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 15.11.2019
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
