Частина 8

Після того, як Алекс забрав свою непритомну дружину і залишив нас зв'язаними тут же за ним  приїхали решта хлопців. 
— я думав, що він хоч вас звільнить, — сказав Мазхар підходячи до мене розв'язуючи мені руки. 
— Алекс? — здивовано підняла Ніка брови, коли її руки та ноги звільнив Міша від шнурів, — його хвилювала лише його дружина. Мазхар, вона ж прикидалася, що непритомна, правда ж? 
— я не знаю, — розвів плечима Мазхар, — Саша не дзвонив, але це можливо. Знаєте, чому ви опинилися тут? — чому? Але якщо добре подумати нас викрали, але більше ми не бачили цих людей. 
— чому? — запитала я.
— Марту переплутали із Ізабеллою Царенко. А вас з її друзями. Євою, Лією та Еммою. 
— їх п'ятеро, а нас семеро. Відчуваєш різницю? — сказала Ліля притулившись до Дмитра. Ця ніжність мене вб'є. — і хіба у них не різне волосся та стиль одягу?
— Лілю, вони побачили обличчя і все. Їм було байдуже на волосся та стиль одягу,— пояснив Мазхар. 
— що їм потрібно від Ізабелли? — запитала Ніка обіймаючи свого чоловіка. 
— а цього я не знаю. — знизив плечима Мазхар.Сьогодні я вперше опинилася у такій ситуації. Мене вперше викрали, хоча Лілю та Ніку викрадали не перший раз. І їм загрожувала реальна небезпека. 
— а куди поділися ті люди? — поцікавилася я. 
— я сказав їм забиратися звідси, — пояснив Мазхар.
Вибравшись з того гаражу у якому ми сиділи ми роз'їхалися по будинках. Артем під'їхав до воріт та зупинився. Дивно. Чому ворота не відкриваються?
— Чому ворота не відкриваються? — як зняла з язика Оксана. 
— те саме питання. — і раптом ворота відкрилися їхавши доріжкою і наближаючись до будинку я помітила людей в чорних костюмах. Вийшовши з машини я помітила на кожному розі по двоє людей у чорних костюмах. Що це за люди? Зайшовши у середину будинку у вітальні на дивані сиділи Марта з Алексом. 
— що це за люди на дворі? — запитала я сідаючи на диван навпроти них. 
— ваша охорона, — відповіла Марта, — тепер кожна з вас має по два охоронця. Це для вашої безпеки. — яка до біса охорона? Я що довбана королева Франції? Мені не потрібна охорона. 
— я не хочу, щоб за мною ходили люди, — сказала я твердим голосом.
— це не просто люди це охорона. Софія, заспокійся. Це для вашої безпеки.
— найми охорону краще своєму двійнику! — підвищила голос я. 
— хочеш, ти це чи ні у тебе буде охорона. А і ще Артем залишається тут.
— гаразд, — просто кивнув головою хлопець.
— ні. Ти не можеш нам наказувати! 
— дякую, Артеме, — подруга просто проігнорувала мої слова. І вони з Алексом вийшли. 
— ти тут не залишишся, — сказала я Артему. 
— Софіє, треба слухати старших. — сказав Артем та обернувся до Оксани,  — покажеш мені гостьову кімнату?
— я думала, що ти будеш у Софії. 
— я теж, але вона трішки токсична сьогодні. Мені страшно за своє життя. 
— ви у курсі, що я тут.
— Оксано, а ну дивись, що вона там бубнить. 
Я зла розвернулася та пішла до себе. Прийнявши чистий душ і переодягнувшись у чисту шовкову піжаму жовтого кольору я поринула у сон. На ранок, я не хотіла прокидатися. Так було затишно та тепло. Сьогодні у мене вперше таке відчуття. Це пов'язано з тим, що нас викрали? Раптом я відчула дихання на своїй шиї та аромат. Лісу та вогню. Коли розплющила очі я побачила обличчя Артема. А потім помітила, що прилипла до нього, як та коала. І моя рука тримала його... ну ви зрозуміли. 
— Софіє, якщо ти не думаєш нічого з ним робити, то відпусти будь ласка.— здається, я не одна прокинулася. — Софіє, — попередив хлопець і забрала свою руку. 
— що ти тут робиш?
— я переплутав кімнати. А коли помітив, що це ти, — я не хочу чути далі,  що я робила уві сні. 
— я зрозуміла. 
— не виховано перебивати.
— Артеме, я хочу спати, — я поклала голову на його груди, але думки про його не дали мені спокою. Як я могла взяти це в руку і стискати. 
— Софіє, — тихо прошепотів хлопець. 
— Я ж казала, що хочу спати.
— перестань стискати мою руку.
— ой, вибач. Треба прийняти душ. 
— прекрасна ідея, Софіє, я перший. 
— ти не будеш цього робити у моїй ванній. — він лукаво посміхнувся та наблизив своє обличчя до мого.
— що «цього»?
— ти прекрасно знаєш. 
— хороша дівчинка не може вимовити цих брудних слів? — ця його посмішка зведе мене у могилу. Його слова змусили мене почервоніти.  
— я у душ, — вискочивши з ліжка я сховалася у ванній від нього. Чому мої щоки такі червоні? Як я б не била свої  щоки холодною водою жар не зникав. Довбаний Артем Матвієнко. 

АРТЕМ 

Коли я відвіз Софію до студії звукозапису. Я одразу написав хлопцям з проханням зустрітися. Я цілий ранок ходив з синіми яйцями. Довбана Софія Семків. Кожна думка про неї змушує мене ставати твердим. 
— Артеме, якщо ти при смерті і ти хочеш нас востаннє побачити, то я пробачу тобі, що ти змусив мене покинути свою затишну хатинку. — Алекс побачив, що я живий та здоровий, — ааа, ні ти не при смерті. Ти живий і здоровий. 
— дуже смішно, Алексе. 
— хто, що? При смерті? — запитав Микола і за ним з'явилися інші мої друзі. Сівши у вітальні на дивані я налив бурбон у склянку і випив залпом.
— ого, брат, щось серйозне сталося, — сказав вражено Міша.
— сталося, — сказав я і налив бурбон собі знову. — Я коли по наказу твоєї дружини, Алексе, залишивши вчора у дівчат вночі переплутав кімнати. І зайшов у кімнату Софії. І коли я це помітив то вона вже обіймала мене, немов та коала. 
— романтика, — замріяно сказав Дмитро. 
— дійсно романтика, — сказав я і випив залпом бурбон і знову налив.
— ей, друже, може ти зупинишся? — запитав Алекс. 
— і знаєте від чого вранці я прокинувся сьогодні? — сказав я крутивши склянку з бурбоном.
— від чого? — поцікавився Микола. 
— від того, що хтось стискав Артема молодшого. — сказав я і вони почали сміятися, але мені не було до сміху. 
— Софія? — запитав Дмитро. 
— Софія, — сказав я і випав залпом бурбон. 

СОФІЯ 

— але ти даєш, Софіє. — сміялася Ніка після того, як я їм розповіла про сьогоднішній ранок. 
— мені соромно, — сказала я закривши обличчя обома руками.  
— це природно, Софія. — сказала Марта.
— я б подивилася на тебе, якби ти це зробила, Алексу.
— він мій чоловік маю право. 
— до того, як ви стали чоловіком в дружиною,— сказала я. Адже, вони ненавиділи одне одного. Спочатку Алекс зробив Арт Лайф банкрутом. А коли арт Лайф став на плаву він вимагав свої акції. Марта тоді правда його мало не вбила і через це Маруся мала сама декілька тижнів керувати арт Лайф. 
— я б йому обрізала.
— Софія, краще нічого не кажи їй, а то вона розкаже спосіб катування Алекса. 
— гаразд скажу інше. Я і Артем їдемо у Містік Фолс. 
— та ну нафіг, — сказала Марта коли почула, що Артем влаштовує нам двом відпустку у Містік Фолс. — я лечу з вами.
— квитки замовлені на двох,  — уточнила я.
— чудово, Артем тоді не поїде. — сказала Марта. 
— він б сказав те саме і про тебе,  — сказала подрузі я. 
— ти мене не розумієш. Я поїду туди і можливо знайду собі Деймона Сальваторе. 
— ти ж в курсі, що ти одружена, — сказала Ніка дівчині.
— та заради бога. Що він є, що його немає різниця та сама. 
— Софіє, вдалого вам відпочинку.  — сказала Ніка. І я попрямувала нагору збирати речі.  
— а якщо вони планують робити у Містік Фолс погані речі? —  пролунав голос Марти, що змусило мене зупинитися. 
— погані речі робиш ти, — сказала Ніка. 
— та я не про це. Це ж Містік Фолс. Там вампіри.
— це вигадка, а ти у все це віриш.
— ти назвала мене наївною, але я не ображусь. Знаєш мені, здається, що вони там одружаться.
— коли, здається,  хреститися потрібно,  — сказала Ніка до дівчини, — та і Софія не така божевільна, як ми вона більш спокійна. І якби це і справді було так 
— вона б нам не сказала, — продовжила Марта. Чорт я в лайні. 
— ні, бо вона не погодилася. Хіба вона нам не говорить, що хоче вийти заміж кого справді кохає, а не за того з ким у неї фіктивні стосунки? 
— говорить, але це Софія, яка говорить, що більше не закохається.
— у Містік Фолс є українське посольство? — запитала Ніка. 
— я не знаю. — поки мої подруги будуть вирішувати чи є українське посольство у Містік Фолс я пішла збирати речі. 
Мої подруги навіть не уявляють у що я бляха вляпалась. Я планувала сьогодні лягти спати скоріше, але сталося по-іншому. Тобто, Артем. П'яний Артем. Коли я спустилася вниз то побачила хлопців і п'яного Артема. 
— чому він п'яний? — запитала я у хлопців. 
— ти можеш в мене напряму запитати, Софіє, — промовив Артем. — знаєш, Софіє, п'яні люди зазвичай говорять правду. Але коли я це скажу ми залишимося удвох. Без свідків. 
— ти так сказав, Артеме, ніби ти збираєшся її вбити, — сказав жартома Дмитро чим заслужив вбивчий погляд Лілі.
— зараз я тебе вб'ю. Відвези мене додому і ще я їсти хочу. 
— приготувати вам вечерю, дружинонько? 
— так, Дмитрусику. Побачимось, любі мої друзі, — промовила Ліля і вони з Дмитром вийшли. 
— ми напевно теж підемо,  — Маруся піднялася, а Микола тільки всівся на дивані. — Шапаренко! — крикнула дівчина, що я аж підскочила, хоча я стежила за ними. 
— та все встаю. 
— Андрієвський! — промовила Марта. 
— а може ні? — уточнив Алекс. 
— а може та. До речі, хтось обіцяв почитати мені книгу. 
— тоді пішли читати твою хтиву книгу, принцесо, — обійнявши дівчину за плечі вони вийшли слідом за Марусею і Миколою. 
— Ніка всі пішли, — сказав Міша. 
— не всі. Софія ж тут. 
— метелику, аякже поганяти на спорткарі?
— мені здається, чи ти мене обдурюєш?
— ні. — похитав головою Міша. 
— ну дивись мені, бо я помщуся.
— і як?
— можу, щось уві сні відрізати.
— я думав, що це Марти методи. 
— ми ж подруги. 
— потрібно буде зробити все методом Алекса.
— ти вже зробив. Я ніколи не забуду той м'яч. 
— чудово, що я це зробив. — посміхнувся Михайло, але Вероніка була серйозно. 
— ключі від спорткара, — простягнула Вероніка свою долоню. 
— як від серця відриваю, — Михайло вклав у її маленьку долоню ключі. Вероніка з посмішкою вийшла з будинку, а Міша не був таким радісним, як його дружина.  А Оксана з Вікою тихо вийшли не сказавши ні слова. 
— і так. Артеме, усі вийшли. Чому ти п'яний? — повторила я своє питання хлопцеві. 
— взагалі це ти винна. — прикольно. У всьому винна Софія.  Я збентежено глянула на хлопця.
— я? 
— а хто, Софіє? Це ж ти сьогодні зранку обмацювала мій член. Я намагався ясно мислити. Але не можу. Навіть на п'яну голову ти в моїх думках. Ти там постійно. Мені це набридло. 
— і що мені магічним чином вилізти з твоєї голови? Артеме, я не розумію до чого тут я? 
— чшш, — хлопець приклав свій палець до моїх губ, — нічого не кажи, — прошепотів хлопець і його погляд впав на мої губи. Він ж не думає? Хлопець наблизився до моїх губ і в дверях кухні впали на підлогу Віка з Оксаною. Фух.
— ой, — сказала Віка. 
— зіпсували такий момент, — буркнула Оксана до дівчини. 
— я? Та ти сперлася на мене і я не витримала і впала. — виправдовувалася Вікторія. 
— сьогодні твої подруги тебе врятували, Софіє, а у Містік Фолс хто врятує? — прошепотів Артем мені на вухо бархатним голосом і пішов залишивши мене з червоними щоками. 
— яка пристрасть, — промовила Оксана до Віки.
— а яка хімія, — промовила Віка.
— я нічого не хочу чути від вас, — я піднялася на гору у свою кімнату, адже завтра вранці скоро вставати. Поїздка з Артемом очікує бути захопливою. І від цього стає страшно.