Частина 7

Як тільки ми втекли з вечірки, яку влаштували наші друзі після концерту ми сіли у машину і їхали у невідомому мені напрямку. Я вважала, що втекти буде найкращим рішенням. Ну гаразд, я зробила те, що робили мої подруги. Я пам'ятаю, як з вечірки тікали Ліля з Дмитром, Маруся з Миколою, Ніка з Михайлом і Марта з Алексом. І чому б мені цього не зробити. Це вже, як традиція наша. Але вони буди шалено закохані в одне одного, а ми ні. Рано чи пізно ця гра закінчиться, як наше спілкування з Артемом. Якби не хотілося його зберегти це неможливо.  Ми будемо пересікатися, бо у нас є спільні друзі.  
— ти дуже мовчазна, Софіє. 
— я думаю.
— про що? — я одним оком глянула на хлопця і промовила:
— це тебе не стосується.
— ну ж бо, Софіє, поділися думками. — посміхнувся хлопець, — я обіцяю, що нікому не скажу, — прошепотів хлопець. Що зі мною не так? Чому від цього шепоту у мені все у середині затріпотіло? Чому мені стало так комфортно саме з ним? Коли я на початку планувала його вбити. Я закохоюсь? Ні. Я не можу в нього закохатися. Хто завгодно тільки не Артем Матвієнко. — ну ось ти знову затихла, — відволік мене від моїх думок хлопець. 
— я думаю, що буде з нами, коли завершиться гра.
— я скажу, що буде ми розійдемось по різних дорогах. 
— ні, Артеме. У нас з тобою є спільні друзі і ми будемо бачитися. Як б ми не уникали одне одного. 
— Софіє, — хлопець зупинився на узбіччі, і обернувся до мене, — не забивай голову непотрібним сміттям. Раз я тут зупинився давай поговоримо по душам. — з мого роту вирвався смішок, — що?
— ти що мій друг? — хлопець збентежено дивився на мене.
— а хто я тобі?
— ти мій хлопець фіктивний. І єдине, що нас об'єднує це наші фіктивні стосунки. І розмови по душам точно я не хочу. 
— гаразд я зміню це. — сказав Артема перестроюючись на смугу руху.
— як? — хлопець посміхнувся мені і обернувся стежити за дорогою. 
— я скажу, коли ми приїдемо до мене додому. Бо ти оскаженієш. А я за кермом, трохи небезпечно, знаєш. 
— ти зараз кажеш ці слова, і я скаженію.
— може поїдемо в Вегас? — запропонував Артем. 
— там одружилися Маруся з Миколою. 
— тоді Лондон.
— там одружилися Ніка і Міша.
— господи, тоді Ньо-Йорк.
— Маруся з Миколою вперше там одружилися. 
— господи скільки разів вони одружувалися?
— два. — промовила я. Я ледве стрималась, щоб не засміятися. 
— я вирішив ми їдемо в Стамбул, — ну все тепер мене прорвало і почала сміятися без перестану. — що? Що таке? 
— там одружилися Марта з Алексом. 
— це не смішно, знаєш. 
— смішно. Бо ти говорив міста з якими асоціюються мої друзі. 
— ми летимо в Містік Фолс. 
— звучить містично. 
Приїхавши у темний-темний особняк Артема хлопець пішов на кухню і став готувати. 
— тобі не лячно уночі? Тобто тут все таке темне і ніч темна. Цей будинок суцільна темрява.
— ні, – сказав хлопець нарізаючи капусту. 
— ти не хотів тут, щось змінити, наприклад, додати пастельних кольорів?
— не знаю. Ти б які кольори додала? 
— напевно, що лавандовий. Я його обожнюю.
— я знаю. 
— дівчата сказали. 
— ні. Я за тобою уважно спостерігав. І коли ми одружимося ти можеш тут все переробити на лавандовий. — коли він сказав слово «одружимося» то я занервувала. Адже, одружитися я мріяла саме з тією людиною, яку кохаю. Створити власну щасливу сім'ю. А одружитися з Артемом означало, що рано чи пізно ми розлучимося. А я хотіла вийти заміж і не розлучатися. 
— одружимося?
— ой. Я тобі не сказав.
— що не сказав?
— ми одружимося у Містік Фолс. Тепер сказав. 
— Артеме, ти справді думаєш, що я одружусь з тобою? 
— так, — хлопець підняв ніж, — що тут поганого? — і продовжив нарізати капусту.
— тобі, здається, це абсолютно нормально?
— так, Софіє. 
— я не погоджуюсь.
— тоді, я скажу Анні, щоб звільнила тебе. — від його слів я почала сміятися, — точно ти вже звільнилася. Тоді я скасую твій завтрашній похід до звукозапису. — він ж не буде таким божевільним, щоб зробити це. — і якщо ти думаєш, що я не зроблю це, — він взяв свій телефон і дзвонить до когось. — алло, вибачте, що так пізно. Вас турбує Артем Матвієнко завтра до вас мала прийти Софія Семків. 
— я згодна, — вигукнула я. Що я тільки що зробила? Вітаю, Софіє, ти виходиш заміж. Чорт забирай. 
— так, так, я просто хотів уточнити, дякую, — хлопець завершив виклик і обернувся до мене, — так б зразу, Софіє. 
— я ненавиджу тебе і ненавиджу себе через те, що кишка тонка, щоб тебе вбити.
— наші почуття взаємні, дружино. 
— я ще не твоя дружина. 
— але станеш. — самовпевнено посміхнувся хлопець. 
— надіюсь, що до цього моменту ти помреш.
— як мило з твоєї сторони. 
— бувай, Артеме. —і я покрокувала в коридор.
— а вечеря? — почувся за моєю спиною голос і дотик на його руки на моїй.
— повечеряю дома. — посміхнулася натягнуто і намагалась вирвати свою руку від його лапи. — і відпусти мене. В мене завтра зустріч. І я хочу виспатися. Тому, будь ласка відпусти. 
— я тебе відвезу. 
— я сама. 
— ти в курсі, що я маю тебе привозити і відвозити?
— з роботи. А я зараз не на роботі.  
— так. Ти у мене дома. Тому, якщо не хочеш, щоб я тебе віз. Візьми кляті ключі, — хлопець простягнув вільну  долоню на якій були ключі. — давай. 
— я не можу. Я не можу взяти їх, Артеме. — я похитала головою і вибігла з його будинку. 
— Софіє, господи та що з тобою? — хлопець вибіг за мною і крикнув мені у спину, що змусило мене зупинитися. Я заплющила очі та одразу їх розплющила. 
— все добре. 
— так? Бо я не бачу. Підвезти тебе додому я не можу. Ключі взяти від машини ти не можеш. І це нормально по-твоєму? 
— ти постійно у моєму житті, Артеме. Я привязуюсь до тебе. Якби я не хотіла тебе уникати ти всюди. Ти у мене на роботі. Ти у колі моїх друзів. Ти у моєму особистому житті. Тебе забагато. 
— Софіє, ми у цьому човні надовго. Припини опиратися. В кінці нам обом буде не солодко. Але тікати це не вихід.
— Артеме, що ти в мене хочеш? Ти захотів, щоб я погодилася на фіктивну гру я погодилася. Ти хочеш, щоб ми одружилися я погодилася. Хоч і ти мене змусив. Ти хочеш мене закохати в себе? 
— що? У нас у договорі пункт. 
— я знаю. Але скажи, що ти про це думаєш?
— нічого. 
— чудово. А тепер я піду.
— поїдеш. — підвищив голос Артем. 
— хто ти такий, щоб мені вказувати?
— майбутній чоловік.
— ти забув додати фіктивний. 
— суті не міняє. — промовив хлопець взявши за долоню і вклавши туди ключі від своєї машини. — візьми їх і їдь, — хлопець розвернувся та пішов у свій дім.
Це що тільки, що було?
Я довго стояла і дивилася на машину і на ключі у моїх руках. Я подивилася у вікно будинку Артема хлопець стояв і дивився за мною. Помітивши мене посміхнувся і відійшов від вікна. Я також посміхнулася і сіла у машину та поїхала додому. Зайшовши у дім, у вітальні на мене чекали мої тверезі подруги. Я сказала тверезі, бо вони після вечірки і тверезі це не дуже добре. І що вони тут роблять?
— що ви тут робите? — запитала я у них.
— це мій дім, Софіє, — буркнула Марта. 
— а якщо серйозно?
— я зірвалася на Андрієвського і він трішки образився на мене. — пояснила Марта. 
— а ви? — звернувся я до Марусі, Лілі та Вероніки. 
— ну Михайло Мудрик відмовився купляти сто п'ятий букет з метеликів, — о господи. В цієї дівчини у їхньому домі з Мішою виділена ціла кімната на її букети метеликів. 
— і ще відмовився набити татуювання з моїм ім'ям. — додала Ліля. О господи. 
— гаразд, а ти, Лілю, чого тут?
— ну нас викрали по ідеї. — що? Яке викрали? 
— по ідеї? — здивовано дивилася я на них. Мене не було всього лиш кілька годин. 
— я розкажу, — сказала Марта, — після того, як ми трішки поскандалили з містером А, — я кивнула, — я йому сказала навіть, якщо мене викрадуть йому буде байдуже. І нас мали викрасти. 
— але ви тут
— це все винний Мазхар. Придурок, — так Марта не буде собою коли когось не обізве.
— а що Мазхар?
— він відмовився нас викрадати, — сказала Марта від чого я почала сміятися, — і пізніше він подзвонив до Михайла і розповів про моє прохання. А Михайло Мудрик, як та баба пльотка розказав решті. — господи, це не ситуація, а якийсь цирк. 
— ви в курсі, якщо вас реально викрадуть, то хлопці не повірять.
— дівчата,  у мене є ідея! — радісно вигукнула Ліля. 
— що за ідея? — поцікавилася я.
— давайте перед сном пройдемося трішки. — а чом б і ні?
— а давайте. 
Піднявшись на другий поверх будинку та зайшовши у свою кімнату  і переодяглась у сині джинси та білий топ і одягла зверху укорочену косуху. Взявшись у кросівки я спустилася вниз. Дочекавшись дівчат ми пішли гуляти нічним містом. Де зачинені усі магазини. Не було людей, були тільки ми. Ми гуляли,  розмовляли. На небі сяяли зорі освічуючи нам шлях разом із вуличними ліхтарями. 
— мені це не подобається, — промовила Марта. 
— що саме? — запитала я. 
— позаду нас ідуть чотири хлопці. 
— то нехай собі ідуть. — сказала Ніка. 
— ми в тупіку. Далі немає дороги 
— привіт дівчата, — промовив один з тих хлопців, які йшли за нами. І вони усі були у чорних масках і один був у червоній.
— у них пістолети, — сказала Ліля, — Марта, де твій?
— дома. Я думала, що ми йдемо гуляти, а не на стрілянину. — збрехала дівчина.  Бо я бачила, як вона запихала його в сумку. Дівчина підійшла до них. Коли ми зробили крок за нею, то подруга косо подивилася на нас і ми відступили назад. 
— схопити їх, — закричав хлопець у червоній масці. 
— тікайте, — вигукнула Марта, але вони нас уже схопили. Тоді подруга витягнула сріблястий пістолет і направила на того хлопця, який наказав нас схопити. — зараз ти кажеш своїм аболтусам, що вони відпустили дівчат.
— інакше що? Пристрелиш мене? — сказав хлопець у червоній масці. 
— саме так і зроблю.
— ти навіть ним користуватися не вмієш. — заявив хлопець у червоній масці, що більше розлютило Марту.
— то це я не вмію. Зараз та, що не вміє пристрелить тобі ногу, — і вона це робить. 
— та ти бляха божевільна. — ззаду нас йшли, ще два хлопці.
— схопіть її і якщо буде занадто активна приглушіть її. 
— я тебе зараз приглушу, — крикнула Марта. 

АРТЕМ 

Коли Софія втекла від мене, то після цього до мене подзвонили хлопці і сказали, що я маю бути в Алекса дома. Приїхавши туди я думав там будуть дівчата, але їх не було. Але був Мазхар. Вони розказали історію, як Марта дзвонила до Мазхара і просила їх викрасти. Чесно цирк, якийсь. І телефон чийсь вібрував. 
— чий це телефон? — запитав я.
— мій. Одні придурки хочуть роботи, а робити нічого не вміють. 
— так підніми слухавку і скажи, що передзвониш. — сказав Алекс. 
— точно, — сказав Мазхар і підняв слухавку, — Алло. Що ви зробили? Що? Сріблястий пістолет? Придурки. Їдьте звідти. 
— Сріблястий пістолет, як я знаю є в однієї людини. І ця людина моя дружина. Що відбувається, Мазхаре? — запитав Алекс. 
— вони викрали дівчат, бо думали, що це Ізабелла Царенко. І ще Марта безсвідомості. 
Ми всі швидко розсілися по машинам і Андрієвський, як божевільний гнав. 
— Алексе,  не жени! — сказав я йому у трубку.
— у тебе немає там дружини, яка непритомна. — сказав хлопець і вибив. 

СОФІЯ 
— де ділися хлопці в масках? — запитала я. 
— безпоняття.— відповіла Ніка, — і Марта, щось довго спить. 
— з'явилися. Чуєте шум внизу? — сказала я і з'явився Алекс. 
— о, Алекс. 
— ваші чоловіки вас звільнять, — сказав Алекс та взяв Марту на руки і поніс.