Частина 6

Шум, гам, хаос. 
Саме це описує процес підготовки до концерту. Освітлення, звук, місця людей. І ми вокалісти, які на саундчеку. 
Саундчек — це так звана репетиція. Але артисти використовують це слово. Від завтра я розпочну свою історію. Історію своєї кар'єри. 
Після вчорашнього дня, я нікого з друзів не бачила, навіть Артема. Це напевно на краще. Я намагаюся, постійно його уникати. Але у мене це не дуже то і виходить. Він постійно поруч. Він постійно крутиться навколо мене. Якби я хотіла втекти від нього я не втечу. Він всеодно мене знайде. Навіть, якщо я втечу на безлюдний острів він і там мене знайде. 
День концерту настав, так швидко, що я не встигла навіть оглянутися. Час летить, немов божевільний. І ось я одягаюся, бо залишилося сорок п'ять хвилин до початку концерту. 
У нас бек вокалістів одинакові наряди лише Анна відрізняється від нас. Вона ж вищого світу. Як вона постійно говорить. Зірка. 
Сорок п'ять хвилин прийшло швидко, як і вихід на сцену. Сьогодні я дуже-дуже сильно хвилююсь не знаю з чим це пов'язано. Щойно мої підбори торкнулися сцени мене охопила впевненість. 
Ти це зробиш. Тут твої близькі, які підтримають тебе, Софіє. Серед, яких є твій фіктивний хлопець. Тому давай. Я виходила першою під оплески.
Хтось кричав «Софія юхуу» Здається, це був Шапаренко чоловік Марусі я побачила, як вона нього подивилася і закотила очі, а він лише засміявся. Я помітила, що тут і всі футболісти. Вся футбольна команда. Артем ж не міг їх всіх запросити. Він ж жартував, тоді на вечірці, що запросить їх всіх. Але вони усі тут.
Дві години концерту пройшли, як дві хвилини. На сцену кидали квіти замість тухлих помідорів. Фух. Слава богу.  І тоді сталося найменше того чого я очікувала. Артем бляха Матвієнко на сцені з моїми улюбленими квітами і Анна широко посміхається. Звісно,  вона ж зірка цього вечора і цілком заслуговує на такий букет, але він оминув її. 
Він підійшов до мене з півоніями. Білими. Мені, здається, мову відняло. Я просто стояла і дивилася на нього. Він був одягнений у білу футболку з чорними штанами. Його м'язи було видно і вони, дуже сильно звернули мою увагу. Ці м'язисті руки тримали великий букет півоній.
— ти так і будеш на мене витріщатися чи щось скажеш? — я похитала головою і посміхнулася.
— я в шоці, пане футболісте. Ти з квітами. Та ще й мої улюблені. Плюс тут вся твоя команда.
— я ж тобі казав, що запрошу їх. Але п'ятсот людей будуть на твоєму концерті. Тобі не цікаво, звідки я знаю, що півонії твої улюблені квіти? 
— Артемчику, там у залі сидить вісім людей, які можуть тобі це сказати. Тепер дай сюди мені ці квіти, — хлопець дав мені букет і вдихнула їхній прекрасний аромат.
— вони чудові, дякую.  — і я згадала, що ми на сцені, — ааа
— що сталося, Софіє? — стурбовано глянув на мене Артем. 
— ми на сцені.
— ну так, Софія. Ми на сцені.
— і на нас дивитися дофіга людей.
— так бо це концерт. 
Ми з Артемом спустилися у гримерку, де вже були Аліна, Христя та Катя. 
— у Анни йшла пара з вуха, коли побачила, що букет не їй, — сказала Аліна. — вона була, як той чайник. Аж чаю захотіла. 
— і з чого це я маю їй дарувати букети? Цікаво.— сказав Артем, але не встигла, я щось сказати, як зайшли мої друзі.
— нічого не знаю, але ви усі запрошені на вечірку, — сказала Ліля. 
— яка ще вечірка? — поцікавилася я.
— з нагоди концерту, — відповіла Ліля, — підняли свої ліниві дупи і на вечірку у нашому домі. О і Артеме, всі футболісти теж будуть і ти теж.
— я б і так прийшов. Де Софія, там і я.
— який він милий, — сказала Катя. Аж занадто милий.  — тоді ми вже підемо з Аліною. Хорошого тобі вечора,  Софіє.
— вам також, — промовила я. Дівчата кивнула і вони пішли додому. — гаразд,  я переодягнусь і ми приїдемо. 
— добре, побачимось в будинку, — сказали дівчата і вийшли. 
— ти не хочеш вийти? — запитала я у Артема, який стояв і навіть не збирався виходити. 
— гм, — зробив він крок до мене, а я крок назад він знову зробив крок і я крок назад і дивним чином я опинилася притиснута ним до стіни. Мені не вистачало повітря. Я переривчасто дихала. — ти сьогодні була неймовірною на тій сцені мені перехопило подих.
— з чого такі слова?
— я кажу тобі правду, Софіє. Чому ти не можеш прийняти ці слова, — тому, що раз прийняла і сильно обпеклась. 
— в нас фіктивні відносини і ти не маєш права мені таке говорити. Не забувай про особисті кордони, Артеме.
— я в праві говорити те, що захочу. І якщо я хочу тобі сказати, що ти бляха красива на тій довбаній сцені я скажу. Тому, якщо тобі це не подобається, це твої проблеми, Софіє. 
— Артеме, будь ласка..
— що будь ласка, Софіє, навчись сприймати компліменти. Поки ми з тобою у цьому човні ти будеш чути  від мене, яка ти красива і яка ти сильна, що все це долаєш. — він охопив моє обличчя долонями, — тому не вказуй, що мені говорити. А і ще, ти теж кажи, що хочеш.
— гаразд, — я зробила вираз ніби я задумалася. — я зараз хочу сісти за кермо твого спорткару. — давно хотіла покермувати такою машинкою. 
— ні, ти не сядеш.— ну хоча б спробувала, — Переодягайся і їдемо на вечірку до тебе додому. — хлопець відсторонився та вийшов з гримерки. А я пішла переодягатися та змивати сценічний макіяж. Всі великі стрілки, яскраві тіні, накладні вії мені не по душі. 
З горем пополам я це все змила зібрала усі свої речі і хотіла вийти, як по дорозі мене зупинила Анна. 
— куди прямуєш? — перегодила мені шлях Анна. 
— додому. 
— я чула, що у вас вечірка буде. 
— якщо і буде, то тебе це не стосується. 
— я хочу на цю вечірку, — заявила мені Анна. Нічого собі. Вона хоче, обійдеться. 
— перехочеш. — хотіла я пройти далі, а вона знову перегородила мені шлях.  
— ти, здається, мене не зрозуміла. Я буду на тій вечірці, інакше ти більше не моя бек-вокалістка. — тикнула вона мені пальцем у груди. 
— дуже добре, я якраз хотіла звільнятися. — і я вийшла на вулицю зла, як вона сміє мені погрожувати. Сівши у машину до Артема я гримнула дверима занадто сильно. 
— легше це тобі не твоя бляшанка. — сказав хлопець і стурбовано глянув на мене, — ти чого така зла? 
— ця Анна я готова її задушити, стискала я пустий стакан, що від нього нічого не залишилося.
— давай, я цей стакан викину. А ти заспокійся. Кави тобі взяти? 
— бажано з коньяком або без кави. — хлопець забрав у мене пом'ятий стакан і вийшов з машини і залишилася одна. І почалося, — як вона сміє мені погрожувати? На вечірку вона захотіла ідіотка. Я бляха працювала над тим концертом днем і вночі. А вона погрожує мені звільнити. Не вийде, бо я вже звільнилася.
— Софіє, — спантеличено дивився на мене своїми зеленими очима Артем. — ти сама з собою говориш?
— в мене нерви. 
— оиь твоя кава з коньяком тримай. 
— тепер ми можемо їхати. 
— ні. — в сенсі ні, — ти мені розкажеш, що сталося між тобою і Анною і ми поїдемо. — я промовчала, — мовчиш? Окей. Ми нікуди не поїдемо, поки ти нічого не скажеш. 
— я звільнилася. — я розуміла,  що сенсу тягнути і мовчати нема куди.
— що? 
— ти сам сказав, говорити, що я хочу і я звільнилася. 
— як Софіє? 
— Анна перегородила мені шлях, коли я йшла до тебе. І сказала, що хоче на вечірку. Я їй сказала, що неможливо. А вона або я йду на вечірку або ти більше не моя бек-вокалістка ну і я сказала, що звільняюсь.  
— я в шоці. Що з тебе зробила одна розмова.
— а і ще, — промовила я з легкою посмішкою на обличчі. 
— що ще? 
— я вирішила піти у сольний проєкт. — він подивився на мене м'яким, ніжним поглядом. 
— вітаю, тебе,  — хлопець обійняв мене. Він і не такий нестерпний, як був на початку нашого спілкування. — ти велика молодець, — хлопець поцілував мене у чоло.
— як небіжчика,  — пробурмотіла я, що хлопець розсміявся. На комп'ютері вибило, що телефонував Алекс десяти раз і Микола п'ять разів і Мікайло три. — чому вони так багато разів дзвонили?
— тому, що ми мали бути у вас дома три години тому. 
— ти чого нас не повіз? І чому ми досі стоїмо на паркінгу? — запитала я і Артем завів двигун і рушив.
— ну вже їдемо, а і вони вирішили організувати вечірку у клубі. Твої друзі і я будемо у клубі тусуватися. 
— у клубі?
— так. Алекс написав. — я відкинула голову на підголівник. 
— це означає, що вони змусять мене співати.
— я домовився з дівчатами так, що в тебе абонемент. 
— і це мені треба тобі подякувати? Ти не зробив це по доброті душевній.
— ти колись приймеш мою допомогу просто так?
— твою ні. 
— тоді мені доведеться змусити тебе прийняти, — від його слів я розсміялась. 
— господи, Артеме, мене ніхто не примушував. Не думаю, що ти зможеш. — хлопець лише посміхнувся і ми продовжили шлях у тиші. Приїхавши у середину я зайшла і у приміщенні було пусто. Від цього я здивувалася. Вечір у «Вальгалі» і тут завжди багато людей, а їх немає.
— що тут відбувається? — сказала я повернувшись до Артема.
— поняття немаю. — він звів плечима, —Тут завжди багато людей, а зараз..
— сюрприз,  — випригнули наші друзі із-за барної стійки. Чим вони мене налякали і заховалася за Артема, а він машинально притискав своїми руками ближче до себе. 
— ви виглядаєте такі перелякані, — сказав Алекс з посмішкою.  
— звісно ж. Це ж «Вальгала» у якій завжди багато людей, а сьогодні бац і нікого, — сказала я відстронившись від Артема.
— ну ми трошки орендували зал, — сказала Марта. 
— трошки? Та ви цілий клуб орендували! — говорила я мало не кричавши. 
— ну подумаєш нічогострашного, — сказав Микола.
— чесно кажучи, — промовила Оксана, — Софія знайшла свою зануду. Хоч і фіктивно. 
— ставимо ставки, як довго це буде тривати? — сказала Ліля, а я то думала, що мене це омине. Коли дівчата починали свої фіктивні стосунки, то друзі ставити ставки коли ж фіктивні стосунки перейдуть до справжніх. 
— ви ж у курсі, що ми тут, правда? — запитав Артем у них піднявши одну брову. 
— Артем, тихо, — сказала до нього Вероніка. 
— це взагалі нормально? — прошепотів до мене Артем.
— більш менш. У мене є ідея. 
— ідея?
— давай, втечемо звідси нафіг.
— Софіє, як для дівчини ви занадто сильно поводитесь, як гопнік. — сказав хлопець і я закотила очі, а він лиш розсміявся. Ну це нормально? — гаразд, пішли, — він простягнув мені свою долоню і я вклала свою. І ми побігли до його машини.