Новий день, нові події та моменти. Через три дні у нас концерт і ми наступні дні будемо програвати програму кілька разів. Я ніколи не люблю робити все в останні дні, але це Анна. Вона завжди відправляла мене стежити за Артемом і ніяк не виходило відпрацювати програму на повну. Тому в останні ми працюємо, як скажені. Єдине, що радує у цій ситуації це те, що я не буду бачити так часто Артема. Якось його багато в моєму житті стало.
— мені це не подобається. Заново, — це вона вже сказала не знати, який раз за сьогодні. І ми вже з дівчатами втомилися, — Христино, вище ноту. Ти все псуєш, — ну це псує не Христя, але її це не хвилює. Але я знаю, що робити
— а може ти покажеш, як повинно бути. На прикладі завжди краще виходить.
— звісно, — краще цього я б не казала. Я не кажу, що дівчина співає жахливо, але високі ноти їй не по силі. Це було жахливо. Тому ми продовжили слухати співи співачки. Потім ми продовжили нашу репетицію і чесно кажучи Анні все було very good і на цьому дякуємо. Приїхавши додому я одразу завалилася на диван у вітальні.
— таке враження, що ти сьогодні цілий день носила дрова. — сказала Оксана.
— може так і було. Ми сьогодні співали одну й ту саму пісню десять разів. Десять. Я дуже-дуже сильно втомилася.
— О, Софійця прийшла. Ти готова до концерту? — промовила Вікторія.
— ні, ні, ні. Боже, та у нас нічого не готово. Не знаю чи взагалі відбудеться цей концерт. З такою то підготовкою.
— вір, надійся, що все буде добре. Бо по-іншому не може бути, Софійцю. — підбадьорувала мене Оксана.
— як добре, що ви є, — сказала я і до мене задзвонив телефон. І це був Артем. Давно я його не чула, — алло
— Софіє, привіт
— привіт.
— завтра вечірка з нагоди початку нового сезону. Ти запрошена з подругами. — він ж тільки закінчився.
— я не знаю чи зможемо. В мене концерт через три дні концерт, Артеме, — я глянула на Вікторію, яка радісно махала руками і вказувала мені, щоб я погодилася. Оксана, яка теж повторювала за дівчиною.
— подумай, добре і завтра о сьомій вечора я чекаю на тебе у себе дома.
— звучить, як двозначна пропозиція.
— ніяких не прихованих мотивів, — не чекаючи відповіді він завершив виклик.
— ми ідемо на вечірку. Ти розвієшся. А то постійно робота.
— вечірка? — звідкись з'явилася Ніка, а за нею Марта. Все тепер мені точно кінець. Якщо є вона, то я обов'язково буду там, — де? Коли?
— яка ще вечірка? І без мене? — все тепер я точно буду там.
— та нам не треба там бути.
— брехня. Чиста брехня. Артем запросив нашу подругу і нас. Він вже знає, що ми усі йдемо в одному комплекті. Ми запрошені на вечірку в честь початку нового сезону. — все розповіла Оксана дівчатам.
— як ти все почула.
— ми ідемо. — заявила Ніка.
— а де саме буде вечірка? — поцікавилася Марта.
— в Артема дома.
— вау. А він нічого не задумав. Ви там двоє втечете від усіх. Романтика, — щасливо видихнула Ніка.
— нічого не буде. І хто сказав, що я буду там.
— ми! — вимовила свята трійця. Я так і знала, що я у дупі. Повній дупі.
— чому ти так боїшся? — запитала Маруся.
— ти боїшся, що він тобі сподобається і ти закохаєшся? — запитала Марта.
— нічого, я не боюся. І я не закохаюсь. Він не мій тип.
— так ти можеш обдурити нас. Але не дури себе. Якщо він дійсно тобі подобається, дай собі цей довбаний шанс. Не тікай. — сказала Ніка тримаючи мене за одну руку.
— у мене є правило не закохуватися. Тому, цього не буде.
— серце не слідкує за правилами. — стверджувала Маруся.
На наступний день увечері ми з дівчатами стояли біля моєї шафи. Бо, як виявилося дівчатам не сподобався мій образ на вечірку. Футболка і джинси це було нормально. Що їм не подобається. — думаю, що ця жовта сукня підійде ідеально. А не ці твої потерті джинси. — подала мені з моєї шафи Маруся сукню у яку я ще жодного разу не наважуюсь одягти.
— вона занадто коротка.
— нормальна. — сказала Ніка.
— а це декольте?
— Софіє, не дратуй мене, — промовила Марта, — а одягни цю бісову сукню, — з цими словами дівчата вийшли і залишили мене одягатися. Нормально. Вони задумали великий план по зведені пари Софія та Артем. Я певна, що у них нічого не вийде. Як вони скоріше сказали, що мені потрібна сукня, щоб у Артема Маунта відвисла щелепа. Тільки, я не думаю, що це станеться.
— я готова, — сказала я, коли спустилася вниз на перший поверх у коридорі.
— у нього точно відвисне щелепа. — промовила Оксана.
— і він буде твердим, — відколи вони почали таке говорити? Збоченки.
— агов! Нічого такого не буде.
— мені, здається, що буде. — лукавою посмішкою посміхнулася Марта.
— ви збоченці! — верещала я.
— нічого такого. — звела плечима Ніка.
— ми говоримо правду і тільки правду.
— я вас не знаю, правда, я вас не знаю.
Приїхавши до Артема додому там було дуже багато людей. Можливо п'ятсот точно. Ми навіть не могли зайти у середину. Настільки їх було багато. Навіть пропхатись не виходило.
— дзвони до Артема. — сказала Ніка.
— я не буду до нього дзвонити.
— зараз я сама все вирішу, — Марта витягнула телефон з сумочки і набрала Алекса, — алло. Та це я, Сашко. Можеш, будь ласка, вийти до нас? Дякую.
— дами, вітаю вас на нашій скромній вечірці. — сказав Алекс коли привітався з нами.
— вона дійсно дуже скоромна.
Марта обхопила хлопця за руку і вони пішли, а ми за ними.
— я вражена, — сказала дівчина, коли ми йшли за парочкою. Пройшовши цілий натовп я впізнала темну вітальню. Тут навіть була барна стійка, як я її не помітила, коли вперше була тут.
— ти прийшла, — позаду спини почувся знайомий голос.
— прийшла. Ти попросив і я прийшла.
— щось вип'єш? — запитав Артем.
— що ви мені запропонуєте, пане футболісте?
— текіла, ром, віскі, шампанське, червоне, рожеве, біле вино. Можливо якійсь коктелі?
— давай Апероль Шпрітц
— чудовий вибір. Бармене, два Аперолі, — бармен кивнув і почав робити нам з Артемом коктелі, — ти готова до концерту?
— прошу не запитуй. І так страшно. Все дуже погано. Оскільки, Анна змушувала мене бігати за тобою, то я практично нічого не розумію. Але останні три дні, я працюю понад нормово.
— ви б могли перенести концерт на інший день.
— звісно з тою Анною, яка зла на мене, бо я вкрала її кохання.
— колишнє. Це було в минулому. Я не розумію, для чого вона досі бігає за тим, чого ніколи не буде.
— я не знаю.
— ваш Апероль Шпрітц, пане Маунте і Софіє. — поставив бармен на барну стійку коктелі. А звідки він знає моє ім'я?
— звідки бармен знає, як мене звати? — звернулась я до Артема.
— я сказав. Бармену, офіціанту. Всі хто тут є, знають хто ти і як тебе звати.
— неймовірно. Я вражена. Скільки ти проробив роботи.
— половина гостей і так знає хто ти. Через новини.
— мені по аплодувати, що ти це зробив?
— можеш.
— п'ятсот людей. Господи. Та навіть у Анни, на концертах стільки не було.
— а у тебе буде.
— не знати, коли він буде. І для цього знадобляться роки.
— як тільки з'явиться афіша ці всі п'ятсот людей прийдуть. Я тобі обіцяю.
— не обіцяй, те що не зможеш виконати
— я не кидаюсь пустими обіцянками. Якщо я сказав, то я це зроблю.
— навіть, коли закінчиться наша гра?
— навіть тоді
— знаєш, ти буваєш не дратуючим.
— це від тебе комплімент.
— з великою ймовірністю
— з великою ймовірністю, — засміявся хлопець, — ще такого не чув.
— проте, я не кажу за твоєю спиною, який ти холоднокровний і так далі, — я обернулася на шум. І побачила, як Ліля сперечається з Дмитром.
— маленький карлик, — хлопець явно знущався з бідної Лілі.
— ти назвав мене карликом, довгоногий?
— не називай мене так.
— що не подобається, довгоногий?
— я правда вражений, Лілю, його ніхто не міг вибісити, а ти змогла. Зі всіх нас він найспокійніший.
— де він? Я його вб'ю, — почулися крики дівчини, а за нею бігли Ніка і Роман.
— О, скажена принцеса і водночас моя дружина. Що сталося?
— Сань, мовчи. Ми з Нікою намагаємося її заспокоїти. Не підливай масла у вогонь.
— що взагалі відбувається? — запитала я.
— у мене теж саме питання. Ми з тобою явно, щось пропустили. — сказав до мене Артем попиваючи свій апероль.
— поки ви там спілкувалися, як закохані. А так і є не смій нічого казати, Софіє! — сказала Ніка.
— я і нічого не кажу.
— то Андрієвський, щось сказав журналістам і Марта хоче його вбити. Ну це поки, що не сталося. Ну а Дмитро вирішив позалицятися до Лілі.
— називаючи мене «маленьким карликом»? Не думаю, що це залицяння. — пробурмотіла Ліля, —Артеме, чого тут так багато людей?
— це наше з Софією весілля. Понятне діло, що їх буде багато, — наші друзі, як витріщились на хлопця, що я подумала, що у них очі на лоба вилізуть.
— Артем жартує.
— тупі в нього жарти, як і він самий. — буркнула Марта.
— агов!
— що не сподобався жарт? — запитала Марта трохи не дуже добрим тоном.
— не сподобався.
— і нам також не сподобався.
— О,.вся група в зборі, — звідкись з'явилася Анна. В мене лише одне питання, що вона тут робить? — що я тут роблю? Це що вона тут робить?
— ти думала, що буде по-іншому?
— я взагалі не думала, що ти будеш тут.
— вона моя дівчина, логічно, що вона буде тут. — сказав Артем.
— це не надовго.
— не будь такою самовпевненою. — сказав Артем і вже він не був таким спокійним.
— не можу, Артемчику, — чомусь, коли вона його так назвала у моїй душі відчулись ревнощі. Мені захотілося їй вирвати волосся. Софія, заспокійся! Він тільки фіктивний хлопець. Тільки це. І нічого більшого. Те, що у вас зараз хороші стосунки, то нічого не означає. Спілкуватися ніхто не скасовував. А від простого спілкування, я не закохаюсь в нього. Плюс у мене є правило ніяких хлопців, вже три роки. Але Анна думає, що я справжня дівчина. Тому можна трошки поскандалити.
— як ти його назвала?
— а що таке? — запитала Анна кліпаючи своїми довгими накладними віями.
— я запитала. Як ти його назвала? Чи ти глуха і не почула запитання?
— все я почула.
— Софіє, — тихо промовив Артем.
— не вмішуйся, — сказала я до Артема. Так всі були в шоці. Навіть я сама, — і думаю, ти прекрасно зрозуміла. Як і кого називати.
— я твій начальник. Ти в курсі?
— я зараз не на роботі. І ти теж. Тому, не змішуй роботу і особисті проблеми. Окей? — Анна побісилася і пішла. Як добре.
— воууу, Софія веде. Софія - один, Анна - нуль, — Оксана поаплодувала і за нею повторили усі. Навіть Артем.
— так, ходімо танцювати, — і тут увімкнули пісню, якраз мою улюблену.
— це моя улюблена пісня, — заверещала я.
— потанцюємо, пані Софіє? — простягнув хлопець свою долоню.
— із задоволенням, пане Артеме, — вклала свою руку в його велику долоню.
І ми пішли відрив танцю. Ми з Артемом танцювали по середині танцполу. Немов ми були головними героями цієї вечірки. Хлопець впевнено ввів мене танці. Ми кружляли, здавалося, що є тільки я і він. Наші погляди спрямовані на нас обох. І в ось цей момент, здається між нами утворився зв'язок.