Частина 3

На мене здивовано дивилися друзі. Звісно у них шок. Звісно, я ж казала, що ніяких хлопців, а тут таке.Я б також була в такому стані, як вони зараз.
— ти зустрічаєшся з Артемом? Я правильно почула і в мене не галюцинації? — запитала Ніка. 
— так. Все вірно.
— якого біса, Софіє? Хіба ти не зводила його з Анною? — здається, Марта трошки була на емоціях. 
— так, зводила.
— і що ж змінилося? — запитала Марта. 
— обставини, — це була часткова правда. Якби я тоді не залізла в той дім через вікно і взагалі не була там, то всього цього не було. 
— які бляха обставини? — запитала Оксана і вона була не дуже спокійною. 
— пам'ятаєте той день, коли він мене назвав на ім'я? 
— звісно, ти ж за ним побігла, — ну не бігла я за ним.
— я за ним не бігала. 
— добре, що було далі?
— далі я залізла у будинок через вікно.
— що? — одночасно сказали друзі.
— як через вікно? 
— у тебе ж хворе коліно, — сама шокована, що я це зробила. 
— офігіти. Давай ще скажи, що сальтуху зробила, — тоді я точно побачила свого травматолога. Він б був дуже радий мене бачити. 
— на жаль, ні.
— що було далі? — поцікавилася Марія.
— ну вони прибігли на кухню. — продовжила я 
— вони, то хто? — спантеличено дивилася на мене Маруся.
— психолог Артема і сам Артем. І вона знепритомніла. А потім Артем сказав, що я його дівчина. І вона виклала це в інстаграм. Ну ви бачили статтю.
— замість того, щоб все спростувати ви вирішили грати в ігри? — поцікавилася Марта. 
— якби ми це зробили, то б поставили у поганому світлі дівчину. І люди думали, що вона збрехала і її кар'єра була б повністю знищена. 
— а твоя кар'єра? — мало не кричала Оксана, — Ти про себе подумала, Анна ж тебе звільнить, може вже звільнила. 
— не знаю, буде видно. Завтра піду на роботу і дізнаюся чи вона в мене ще є. 
На наступний день, я вже була у студії. І чекала поки прийде Анна. Але прийшли всі крім неї. 
— її що не буде? — запитала я у Христі.
— її вже, як три дні немає. — сказала Христина. 
— у неї депресія. Артем Матвієнко більше не холостяк, — я подивилася на Катерину, — ой,  вибач.
І тут заходить Анна з дуже «радісним» обличчям. А за нею радісний йшов Артем. В діловому костюмі. В нього не так і складно закохатися. Яке «не так і складно закохатися», Софіє, ти повинна бути діловою жінкою. Це лише договір і нічого більшого. Що він тут робить, цікаво?
— Артем? 
— Софійка, — хлопець обійняв мене, — твоя шоколадка, — я зніяковіла, але потім згадала, що це написано у контракті.
— Софіє, Артеме, ходімо у мій кабінет. — сказала Анна. 
— ти по дорозі, щось їй сказав? — прошепотіла я хлопцеві.
— нічогісінько, — сумніваюся.
— сідайте, — сказала дівчина, коли ми зайшли у кабінет. Я сіла на крісло, яке стояло біля столу Анни, а Артем став позаду крісла. Чому він не сів на вільне крісло, яке було розташовано навпроти того на якому сиділа я?
— мене звільнено?
— ні, але ти зможеш піти коли захочеш, — здається, що хтось мені збрехав. Потрібно додати один пункт до договору.  
— гаразд, оскільки в нас сьогодні немає репетицій, тому я поїхала. Ти підвезеш мене?
— звісно. 
— ти мені збрехав, — сказала я, коли ми вийшли з студії. 
— про, що саме?
— що ти їй нічого не говорив.
— ну я сказав, що най тільки спробує тебе звільнити.
— і вона просто, так погодилася?
— ну так, — здається, що він ще щось сказав, але не каже.
— а що далі ти їй сказав?
— нічого. 
— Артеме! — підвищила я голос. 
— правда нічого 
— піду запитаю в Анни, — я напів розвернулася, як хлопець схопив мене за руку. 
— стій. Не зараз в нас справи.
— які такі справи? 
— сідай у машину і побачиш
— але моя машина.. — вказала я на свою червону ауді. 
— Тейлор її забере.
— хто такий Тейлор?
— мій водій. 
Я сіла у машину і ми поїхали. Приїхали ми в один ресторан. Господи, що ми тут робимо. Ми підійшли до столика де сидів один  юрист з контори Оксани. 
— Андрію, привіт, — Артем вирячив на мене свої очі. 
— ви знайомі?— сказав хлопець, коли Артем відсунув мені крісло, щоб я сіла і сам сів біля мене.
— так, це подруга моєї колеги. Я підготував новий договір зі всіма пунктами, які вам підходять. — скоріше начальниці.
— дай договір, — попросила хлопця я. Трохи було грубо, зізнаюся.
— вибач? — здивовано підняв на мене очі Андрій. 
— дай їй договір, — повторив фразу Артем. Більш твердішим і суворішим голосом. Хлопець без ніяких слів подав мені договір. Я читала і помітила, що немає пункту про шоколад.
— А де пункт про шоколад? 
— я подумав, що це безглуздо.
— безглуздо ти поводишся, якщо хочеш зберегти свою роботу. Перероби. Негайно. А зараз зникни, — і Андрій пішов. 
— це було трохи жорстоко.
— а потрібно добре виконувати свою роботу.
— і що ми будемо тут робити зараз?
— їсти. Я дуже хочу їсти, — офіціант приніс їжу, яку зазделегідь замовив Артем. І ми почали їсти. І я помітила, що до нас прямує жіночка, а позаду неї охоронці з пакетами. Хто вона? Скажу чесно, вона вродлива. Її зелені очі, які говорять самі за себе, а її русяве волосся просто ідеальне. 
— охоронці існують, щоб носити пакети? 
— що? — хлопець обернувся, — зараз ти цього не кажи їй. 
— чому? Чому я не можу сказати, те що думаю?
— це моя мама, — ця ідеальна жінка його мати? Та ну його.
— твоя мама? — я дивилася на нього очима, як п'ять копійок 
— ага. — Артем піднявся, щоб привітати матір. 
— Артемчику, як ти синку? —
— добре. 
— хто це ? — так вона мене помітила.
— Це Софія.
— якась твоя подруга? — запитала жінка.
— ні, вона моя дівчина, — його мати була в шоці. 
— це та сама дівчина з новин і з посту Алінки? 
— та сама. Знайомся,  мамо це Софія, Софіє, це моя мама Анастасія Володимирівна Матвієнко. 
— приємно познайомитись, — простягнула я руку жінці, але вона її не потиснула. 
— в тебе були прекрасні відносини, — нічого собі і коли. Взагалі мене це не повинно хвилювати.
— вони були три роки тому. Завершилися давним-давно. Не згадуй. 
— Анна була прекрасна дівчина, — що? Анна. Яка Анна? Він ж казав, що її не знає. 
— Анна? Та сама Анна, яку я знаю? 
— так.  
— Ти мені казав, що ти її не знаєш. Для чого ти збрехав? 
— так треба було.
— приємно з вами було познайомитись, але мені потрібно бігти. Справи.
— я тебе підвезу.
— не потрібно. Я не хочу тебе відволікати, — я схопила сумку і вийшла на вулицю, там якраз водій Артема привіз мою машину, — ви Тейлор?
— так, міс.
— можеш віддати ключі від моєї автівки?
— та, — він віддав мої ключі і я поїхала.
Приїхала я на студію. Взяла свій перший інструмент і почала грати. Поринала я у музику і забувала про всі свої проблеми. Зараз була я і мелодія. Я грала швидко, голосно, мелодійно. Щоб весь світ почув мелодію, до моєї нової першої пісні. Вона прийшла спонтанно. Так, як приходить натхнення. Я грала до тих пір, поки не з'явився син сатани. І не звертала на нього увагу і далі грала. Але він мені мішав. І я зупинилася.
— ти мені заважаєш працювати, можеш вийти, будь ласка, — попросила хлопця я.
— не можу. Мені потрібно тобі, дещо важливе сказати.
— а я не хочу це чути. 
— не поводься, як упертий слон 
— це ти поводишся, як упертий слон. І не вказуй мені, як мені поводити себе. Спочатку розберися з собою, містере Матвієнко, а тоді висувай мені претензії. 
— гаразд я знаю, що я винен, що одразу не сказав тобі. 
— прикольно. А мені, що з того? 
— я тобі розповім. 
— ну я не хочу це чути.  
— Послухай, ми дійсно, були з нею парою. Потім вона мені зрадила. Я був розбитий. І сказав їй, що я більше не хочу її знати. І тому я робив вигляд і казав тобі, що я її не знаю.
— і для чого ти мені це пояснюєш?
— не знаю. Я говорю це тому, що хочу. Хочу, щоб між нами не було непорозумінь. Ти вибачила мене? 
— гаразд, але будь ласка, не став мене у таке положення більше. 
— гаразд. Тебе відвезти?
— у мене є машина, якщо ти не в курсі.
— окей, — і хлопець просто вийшов. Я також вирішила не продовжувати грати і зібралася і вийшла. Сіла у свою машину і помітила, що позаду в машині сидить Артем. Чому він, ще не поїхав? Менше з тим. Мене це не повинно хвилювати. Я починаю заводити свою машину і вона не заводиться і хлохне. Спроба номер два. І знову те саме. Тут підходить Артем і стукає у вікно, я аж налякалась.
— я як знав, що потрібно було почекати на тебе. Ходімо я тебе підвезу. 
— ні, я зараз її заведу і поїду, — я продовжувала її заводити, але марно.
— не будь упертою. Так, ти її заведеш, але якщо зупинишся на світлофорі? — а про це я не думала. 
— гаразд, вмовив, — я вийшла з машини і закрила її і сіла в машину Артема. 
— ти її возила в ремонт? 
— так
— і?
— і мені сказали, що це старе корито і вони не збираються її ремонтувати. Краще її продати і купити нову. Але я не хочу цього робити. Я люблю її, як свою дитину, 
— важко розлучатися з першою машиною. Я тебе розумію.
— сказала людина, яка їздить на найновішій моделі ауді. Ще й спорткарі. Геніально.
— я кажу тобі, що відчував, коли розлучався зі своїм ауді. 
— твоя перша машина ауді?
— так, така ж як твоя. Якби я пам'ятав номери, то б сказав чи вона та сама. 
— чому ти її продав? 
— мій агент сказав, як такий футболіст, як я їздить на такому кориті. Він навіть відмовлявся продовжувати зі мною контракт, доки я не куплю нову машину.
— цікава історія. І доволі смішна,— у вікні я помітила наш будинок, — О, ми вже приїхали. Дякую, що підвіз. Побачимось завтра?
— звісно, я завтра по тебе заїду, — вікно Артема постукали. Це була Оксана.  
— ти її привіз?
— як бачиш.
— виходьте з машини обоє, — дівчина зробила навіть іншу інтонацію на слові " обоє". 
— що відбувається? — запитала з хвилюванням я.
— ти мовчи, — чого це я маю мовчати?
— а ти мені подобаєшся. А то вона постійно закриває мені рот. 
— це хто кому подобається? — вийшов наречений Оксани, здається, що він почув, що сказав Артем. 
— А це хто? — прошепотів Артем мені на вухо.
— Денис, це наречений Оксани.
— заспокійся, це хлопець Софії. Заходьте в дім, — і ми зайшли. І так свята трійця вже спорила про щось.
я вже вам кажу. Я нізащо на цьому світі не буду перед ним вибачатися.
— ти це зробиш. Бо ти втратиш свого чоловіка. — сказала Маруся. 
— що відбувається? 
— вона не хоче просити вибачення у Андрієвського. — пояснила Ніка. 
— за що?
— за те, що я сказала йому комплімент.
— це не були компліменти. Назвати людину калікою, тупою, сліпою, егоїстом. Це не комплімент.
— ну хоча вона не послала його і не матюкалася.
— ну я не казала цього. 
— ти зараз серйозно? Ти вибачишся перед ним. — сказала я. 
— я не буду цього робити. Все крапка. 
— я поїду. — сказав Артем. 
— я тебе проведу 
— і часто у вас таке? — сказав хлопець, коли ми були біля вхідних дверей.
— кожен вечір. І по графіку завтра щось витворить Ніка. 
— поїду я до хлопців подивлюся, що там. Бувай.
— бувай, — я повернулася до дівчат, — а тепер розкажіть мені все по порядку.
— твоя подруга просто божевільна.