Частина 2

Коли ми вже виходили з стадіону,  то на нас накинулися журналісти. Можна було сказати, що вони підійшли, але я збрешу. Вони накинулися на нас, як мухи на мед. Ці журналісти скоріше папараці не знають, що таке особистий простір. Вони накинулися на нас з цими камерами та мікрофонами. Мені потрібно звикнути до цього, бо коли я розпочну свою сольну кар'єру, то я буду багато стикатися з ними. 
— пані Софіє, це правда? Ви дійсно зустрічаєтесь з Артемом Маунтом? — накинувся один.
— пані Софіє, скільки це триває? — О, тепер і накинувся другий. 
— без коментарів, — сказала я. 
— Вероніко, ви знали? — хлопець підніс Ніці мікрофон прямо до рота. Ніби вона зараз його з'їсть. 
— ні, ми нічого не знали. — просто сказала Вероніка. 
— це кохання, воно з'являється несподівано, — сказала легко і невимушено моя подруга Марта
— а що у вас, пані Марто, є друга половинка? 
Марта: ви в курсі, що я одружена. 
— Може Софія і Маруся бачили її.— сказав Роман до Марти. Він наш один єдиний хлопець друг не враховуючи чоловіків подруг.
— кого ми мали бачити?
— Вероніку, — відповіла Марта на моє запитання. 
— ні. 
— вона ж тут на роботі, напевно працює. — сказала я.
— її робота на сьогодні давно давним закінчилася. — промовив Роман. Я думаю, що вона з Михайлом. 
— звідки ви таке взяли? Вона ж не приходила і не казала. — запитала Маруся. 
— ми знаємо, — сказали Марта і Роман одночасно.
Я не знаю, як так стається, але вони дійсно знають. Вони троє наче мають зв'язок. І коли щось погане стається, то вони відчувають. І непокояться. 
— тобі, що важко? — почувся десь голос Вероніки і здається вона до когось вчіпилась. А це до когось був Мудрик її чоловік. 
— так, — почула я чоловічий голос. 
— Ніка?— сказали хором друзі і я з ними. 
— де ти ходиш? — запитав Роман у дівчини уважно дивившись на неї та на світловолосого хлопця він був футболістом. Доволі високим десь 175 см.  — а тепер ясно. 
— ходімо Алекса вітати з днем народження і  з голом в кінці сезону. — до нас приєднався ще Микола Шапаренко чоловік Марусі.
— сьогодні ж в Андрієвського день народження. — згадала Ліля. 
— ви тут розбирайтесь, а я зараз повернусь. — сказала Марта. 
— А ти куди? 
— я в машині дещо забула. Вернусь і принесу.  
— я з тобою, — зголосилася Ніка. 
— а ви всі будьте тут наказав нам Міша.  Маруся стояла і обіймала Миколу пригорнувшись до його грудей, Ліля з Дмитром стояли так само.  Пройшло хвилин десять і прийшли Марта з Нікою. 
— ну що він йде? — запитала Марта у хлопців-футболістів.
— не знаю, — відповів Микола. 
— о, боже мій. Дай мені терпіння не вбити його у його ж день народження.  — ми всі засміялися, а Марта набрала його. — Сашунька, ти де? Як нащо мені це? Андрієвський,  не дратуй,  бо вб'ю тебе на твоє день народження.  Зараз ти йдеш туди куди я скажу. І без лишніх слів, ти зрозумів мене?
— але ти абюзер, — сказала Ніка.
— що означає, навіщо мені знати, де він є? Я візьму той торт з палаючими свічками і завалю йому в лице. Або нагодую його тими свічками. 
— ти занадто жорстока до нього,  — сказала Маруся. 
— я голова мафії не менше він навіть нехай і не очікує. 
Після того, як ми привітали Алекса Артем кудись зник. А мені потрібно знайти Артема. Негайно. Нам потрібно, щось зробити. Бо Анна точно мене заб'є. Ці новини мали бути про неї, а не про мене. Але зараз є, що є. Я ходила по коридорах і наштовхнулась на Артема.
— О, Софійка, привіт, — сказав він дуже привітно незважаючи на те, як ми вчора попрощалися.
—  ти не бачив новин?
— я про це знав, ще вчора і намагався тебе попередити, але ти вперта і не хотіла мене слухати, — хлопець різко притягує мене до себе і обіймає мене. Що за? — Будь ласка мовчи і занур голову у мою шию, щоб не було видно твого обличчя. Я зробила так, як сказав хлопець. Боже, як від нього прекрасно пахне. Здається, я закохалася у цей аромат. Може і у цього хлопця? Говорив мій розум з серцем. Але ні. У мене є тверде правило і я його дотримаюсь. 

— ой, — зайшов Алекс. Артем тут же відсторонився.
— це ти Алекс? Я думав, що це журналісти, 
— так, це я.
— Саш, зникни. — сказав Артем. 
— міг і по вихованіше все таки у мене день народження.
— Андрієвський, іди!— хлопець пішов і ми з Артемом залишилися удвох.
— і так всі думають, що ми закохані і що ми будемо робити? — запитала я, коли залишилися вдвох. 
— вихід тільки один, — все спростувати. 
— так, прес-конференція, де ми все спростуємо. 
— ні, — в сенсі ні? Тоді що ? 
— тоді що?
— ми вдаватимемо кілька місяців закоханих, а потім розійдемось, — ніколи в житті я цього не зроблю. 
— ти думаєш, що я на це погоджуся? 
— повинна.
— ні, — впевнено сказала я.
— для нас двох повинна бути користь цих відносин. Тому, я пропоную тобі, — хлопець недоговорив і я його перебила. Якщо він зараз почне озвучувати все тут, то всі дуже скоро розкриють нас. 
— ти хочеш говорити про це тут? Де дофіга журналістів? Ти зовсім здурів? 
— звісно, ні. Сьогодні восьма вечора у мене дома, — ага, а як чемна дівчинка послухаю його. Фіг йому, а не восьма вечора у нього дома. 
— ну нє. 
— просто приїдь і ми все обговоримо. 
— я сказала ні. 
— тоді ми обговоримо це тут, — знає на які кнопки тиснути, ідіот. 
— гаразд. Я приїду до тебе. 
Коли настала восьма вечора, я стукала в двері пентхауса Артема. Я, як  найпунктуальніша людина. Хто, як не я, сама себе похвалю. 
— ти вчасно, — сказав хлопець коли відчинив мені двері.
— потрібно було запізнитися на пів години?
— ні. Проходь. 
Коли я зайшла в пентхаус. Це.. квартира в стилі лофт. Все темних тонах. Нічого лишнього не було. Просто мінімалізм. 
— вона в тебе така темна.
— просто люблю чорний колір.
— я помітила. Перейдемо до нашої розмови?
— звісно. Вип'єш щось? — запитав Артем, як поважний господар. 
— я за кермом. Це по-перше, а по-друге мені не можна багато пити. 
— чому? 
— я буваю не в собі. 
— що це означає?
— думаю, що краще тобі не знати .
— гаразд. Перейдемо до нашої теми. 
— я думала ти цього ніколи не скажеш.
— ми фіктивно зустрічаємося, — не зустрічаємося. Я не дала ще своєї згоди. 
— я ще не погодилася. 
— ти тут, а це означає, що ти згідна.
— син сатани. 
— ну мій батько не сатана.
— така у тебе логіка?
— приблизно така. 
— значить син сатани, — хлопець посміхнувся і приніс, якусь чорну папку, — у тебе навіть папка чорна.
— я ж казав, що обожнюю чорний колір,— я відкрила папку, а це був договір.
— договір про фіктивні стосунки, — прочитала я, — ти серйозно зробив договір? 
— може, ти якась маньячка.
— я б поспорила хто з нас маньяк, — він посміхнувся, але нічого на це не сказав.  
— можеш додати свої пункти. 
— Якщо я їх на цьому папері напишу від руки буде нормально? 
— ні. Сьогодні ти подивишся додасть свої важливі пункти. А завтра післязавтра ми підпишемо папери. 
— мене коли на роботу брали менше мороки було. 
— я люблю все перевіряти, — в моїй кишені задзвонив телефон. Це була Анна.
— ти знайдеш мені нову роботу? 
— навіщо?
— зараз до мене телефонує Анна моя начальниця. Вона ж у тебе закохана. 
— візьми слухавку і постав на гучномовець, — я зробила так, як він і сказав.
— так, Анно.
— як ти так могла вчинити зі мною? Ти знала, що я закохана в Артема. Я думала ти допоможеш мені, — майже ридала в трубку мені дівчина.
— а я думала, що ти мені допоможеш. 
— ти жахлива співачка. Я не можу допомагати таким людям, як ти, — це було досить образливо. Я відчуваю, як по моїм щокам течуть сльози. Можливо так і є я жахлива співачка.
— Анно, стули пельку єдина жахлива співачка тут ти, — раптово заговорив хлопець взяв у мене телефон і завершив виклик. Він уважно подивився на мене заплакану. Чорт забирай, я не мала перед ним плакати. Він схопив моє обличчя долонями витирав сльози і сказав. 

— я не знаю, як співаєш ти, але я знаю, як співає вона і це до біса жахливо. І я впевнений, що ти співаєш краще. 
— але ти не чув. 
— це поки що. Я думаю, що допоможу тобі розпочати свою сольну кар'єру.
— Артеме, ні дякую. Не потрібно,— я намагалась його переконати не допомагати, але здається, що це марна справа.
— у тебе написані власні пісні?
— є. Але ж ми тут не обговорюємо це. Зараз наші фіктивні стосунки, отже, це головне.
— отже, ти погодилася.
— а, що я мала робити, коли ти сказав Анні стулити пельку.
— як добре, що я це сказав. — самовдоволено посміхнувся Артем.
— якось ти сьогодні у дуже хорошому настрої.
— це все для того, щоб ти погодилася.
— ти жахливий. 
— я знаю. Я дуже погана людина.
— ти будеш мене відвозити і привозити  з роботи? 
— так. Якщо і ми зустрічаємося, то я маю це робити. 
— в мене є машина. 
— і в один момент вона може поломатися на дорозі. І що будеш робити? — його не повинно це цікавити.
— а це вже не твоя справа. Гаразд, твої умови мені підходять. Але я не буду йти за тобою, коли ти захочеш. 
—це мої умови. Ти можеш запропонувати свої, — ну тримайся Артеме Матвійєнко.
— гаразд. Перше. Кожен день коли ти будеш мене відвозити ти купуєш мені шоколадку. 
— а не зажирно буде кожного ранку їсти шоколад? 
— ти що скупердяй?
— ні.
— ще питання?
— хочеш шоколад, буде тобі шоколад. — так б і одразу. 
— ти будеш доброзичливим до моїх друзів і рідних. 
— гаразд.
— і у суботу ти мене не турбуєш. 
— а якщо я це зроблю? 
— наш договір розірвано. 
— а якщо у суботу матч? 
— на футбольні матчі я завжди з подругами. Тому, матчів це не стосується. 
— тоді, на наступну суботу у нас зустріч з моїми батьками.
— що? В сенсі?  
— моя мама дуже хоче тебе побачити, — і в нього задзвонив телефон, — ось вона і дзвонить. Слухаю. Дома. Так, вона теж є. Все у суботу. Побачимось. 
— а мене запитати ти не хотів? 
— попередив сьогодні. Адже вона подзвонила перед тим, як ти прийшла.
— гаразд, тоді я поїду. Вже пізно. Окей. До суботи?
— до завтра. Я повинен відвезти тебе на роботу.
— і купити мені шоколадку. 
Зайшовши в дім я сперлась на дверну раму і важко видихнула. І одразу на мене дивилися подруги. Чому ця свята трійця знову у цьому будинку. 
— що?
— нарешті ви явилися, пані Софіє. — заявила Ніка. 
— де ти взагалі була? — запитала Маруся. 
— твоя мама постійно дзвонила, — блііііін новини. Вони ж побачили. 
— що ви їй сказали?
— що ти в душі і сама передзвониш. Тому дзвони. — сказала Ніка. 
— а потім розкажеш де була і з ким. —промовила Оксана. 
— гаразд, — вони пішли на кухню ставити чайник на чай, хоча чай не підійде треба краще якогось коньяку або віскі. А я пішла у вітальню і набрала маму .
— о пані Софія, вирішила подзвонити до матері. І чому ми з новин дізнаємося про твоє кохання? 
— все не так, як ти думаєш.
— а як поясни
— ми зустрічаємося, але фіктивно.
— Софія, кому ти цю маячню на голову вішаєш? Таке тільки в серіалах є в реальному житті немає.
— звісно, але тепер в моєму житті є. 
— Софіє. Не знущайся з мене. Хіба ти не мала звести Анну з цим хлопцем? 
— так, але обставини склалися і тепер я фіктивна дівчина Артема Маунта. 
— не обпечись тільки, доню.
— все буде добре, не хвилюйся. На добраніч.
— на добраніч, — закінчила дзвінок з матір'ю я пішла у вітальню, де дівчата сиділи з готовим чаєм.
— а міцнішого нічого нема? 
— є текіла. — звісно улюблений Марти напій.
— ніякого алкоголю завтра на роботу всім. І нам їхати додому ще.
— не можу повірити, що це каже Вероніка.
— так, я теж дуже здивована. 
— я і Артем зустрічаємося. — зрозумівши по їхніх поглядах вони відмовилися пити просто чай.