Вступ

Нещодавно одна знайома, щодо якої здається навіть мав серйозні наміри, прямим текстом запитала: «У тебе є машина?». Я зрозумів, що стосунки набирають гостроти, але чи вони будуть мати продовження – невідомо.

Та після цього запитання я задумався: а що у тебе з транспорту взагалі то є? Ну, з моїм зором машина мені точно не світить. Але у мене є щось врази крутіше – потужністю 1000 автомобілів, з просторим салоном, якщо поталанить – натуральне дерево в оформленні салону та сидінь, і, головне, – у нього ніколи колеса не спускають. І зветься у народі цей лімузин – електричка. Тож сьогодні маю на меті запросити вас на цікаву прогулянку електричкою. Для цього займаємо місця. До речі, притримайте мені там місце в центрі вагону біля вікна, щоб вас усіх добре бачити, і вирушаємо в дорогу.

Насправді електричка стала звичною, рідною частиною не лише нашого життя, а й мови. Згадаймо вирази: «Та що ти повзеш, як електричка» чи «Та тобі хіба на електричці кататися». Правда, коли життя зазнає впливу кризи, усі разом з неймовірною насолодою займаємо чи вірніше завойовуємо місця у вагонах і з трепетом очікування майбутньої мандрівки починаємо насолоджуватися процесом життя електрички. Ну і раз вона уже у народному фольклорі, то справді поняття «електричка» – це уже давно не засіб пересування, це явище, яке заслуговує бути в історії.

І ось тут згадується пісня Кузьми Скрябіна про старі фотографії. Справді, електричка, як і старі світлини, є носієм спогадів та емоцій. Тут народжуються, як негативні, так і позитивні емоції. І жоден інший громадський транспорт не володіє таким потенціалом. От, скажімо, для прикладу 5 маршрутка. Персонально для мене тут лише негативні емоції: стара «розвалюха» ПАЗ зі злим водієм, який зривається на пенсіонерах. І нічого з тим не поробиш. Ну заміниш ти ПАЗ на «Богдан» чи на ще сучасніший транспорт, але злість водія ніде не пропаде. Єдині секунди, коли можна побачити посмішку на його обличчі, так це під час збору оплати за проїзд. А от коли глянеш на старого залізничного друга, стільки сюжетів одразу виринає спогадах. Тут відбувалися комедії і трагедії, тут люди знайомилися, закохувалися, розлучалися, тут писалися пісні, задумувалися картини та зароджувалися великі наукові відкриття. Тобто, в цій електричковій історії стільки історій, що не кожна бібліотека здатна їх у собі помістити. Але й не чесно буде тримати їх у своїй пам’яті, не поділитися з іншими. Тож завтра чергова поїздка електричкою до Львова, і спробую згадати усе, що було зі мною за добрих 30 років катання електричкою.