Том 2.7

Аліна прийшла о 20:06. Як завжди — точно.
Двері до лікарні давно вже не зачинялись. Одна стулка лежала набік, як зламане крило. Інша — вся в іржі й подряпинах.
Вона прослизнула між уламками бетону, пригнула голову, минаючи вицвілий напис “Приймальне відділення”.
Під ногами хрустів скло й шматки штукатурки.
Повітря пахло вогкістю, гниллю й минулим.
Аліна швидко обійшла старий хол, пройшла повз покинуті візки, поламані крісла та темні плями на підлозі, схожі на засохлу кров — хоча могла бути іржа, чи фарба.
Вона йшла впевнено. Вже знала маршрут.

Третій поверх. Напівзавалені сходи. Стіни, здерті до цегли.
Там була "база" Максима.
Аліна завжди думала, що він міг би дати цьому місцю кращу назву. Наприклад — Аватон.

Вона переступила через поріг. Ледь не вдарилась головою об звислу трубу.
Тиша. Сутінки.
Максим сидів на матраці в навушниках, напівлежачи, втупившись у бетонну стелю.

— Він не міняється, — подумала Аліна, знімаючи рюкзак.
Вона сіла в кутку, під вікном, де ще зберігався шматок скла, крізь який пробивалось останнє вечірнє світло.

(20:06 — я прийшла на “базу”.
Виглядає доволі непогано.
Відчувається, що захищає від усього.
Тут краще, ніж удома.)

Блокнот вона тримала на колінах, писала дрібним, акуратним почерком.
На ліжку — пилюка, але акуратно заправлена ковдра.
Поряд комод із дитячими іржавими інструментами — вже небезпечні, але ще живі.
Стіни — тріщини, зморшки будівлі, яка бачила більше, ніж мала.
Вікно — напівціле, решта давно осипалась. Через отвір було видно обрій — сонце готувалось сісти.

Аліна витягнула Pet Sematary Стівена Кінга, відкрила 56-ту сторінку, але не встигла перейти на 57-му — глянула на Максима.

Він майже лежав, очі прикриті. У вухах грав старий трек.

— Я вже 15 хвилин тут, — сказала вона. — Я б могла вкрасти твою дряхлу гітару.

Максим повільно витягнув один навушник, зиркнув на неї.

— Привіт… Радій тебе бачити. Я думав, ти не прийдеш.

Аліна глянула на нього з сумішшю жалю і чогось теплого, що не піддається словам.

— І тобі доброго вечора. Навіть не хочеться на тебе кричати, — сказала вона й сіла ближче.
Поклала руку на плече.

— Ну що, розкажеш, що нового сьогодні?