Том 2.5

Максим прийшов на роботу — у клуб із сумнівною репутацією, який місцеві називали « клуб». Він знаходився в старому підвалі, де запах часу і занедбаності відчувався в кожній тріщині. Стіни були оббиті шпалерами з дизайном 90-х, давно вигоралими і пожовклими. На одній зі стін великими буквами було написано:
«За Ющенка»,
а трохи нижче, біля сходів — мокрий, з кислуватим аміачним запахом напис:
«За Януковича».

 Він відкрив важкі старі двері — вони скрипнули, мов протестуючи від часу.

Усередині клубу була особлива атмосфера: люди танцювали, сміялися, пили, ніби ніщо в світі не могло зіпсувати їхній настрій. Їхні обличчя світилися безтурботністю, тут ні в кого не було проблем. Максим стояв у кутку, тримаючи швабру і відро, готуючись до найнеприємнішої частини роботи — прибирати блювоту.

Блювота розкинулася по підлозі, слизька й з неприємним кислувато-гірким запахом, змішуючись із запахом алкоголю і поту. Куски їжі, жовті й зелені, з домішками густого слизу, нагадували залишки вчорашнього п’янства.

Під ногами валялися п’яні, яких у клубі іменували «паний мусор». Один із них — 50-55-річний жирний дід, напівлисий, у рваному одязі, з запахом перегару, який буквально вражав. Лишилось у нього лише два зуби, а голос хрипів, наче старий трактор.

Максим почав витирати підлогу, коли почув:
— А в СССР... (хрипіння) било хорошо... мороженое по 3 копейки…

Максим здихнув, намагаючись не звертати уваги, але кілька разів переплутав  блювоту з обличчям того фаната морозива. Його робота закінчилась, він пішов за зарплатою до головного — Володі.

Навколо в барі стояла атмосфера зовсім іншого рівня — елітні напої, закуски вищого класу, дівчата в красивих сукнях, які сміялись і спілкувались. Максим тихо підійшов до Володі. Той вже був напідпитку і сидів із трьома дівчатами.

Максим голосно, але трохи боязко сказав:
— Я доробив. Я за зарплатою.

Володя гикнув, тримаючи голову, ніби роздумуючи, і сказав:
— А точно, ось твої 300 гривень. І я бачив, як ти припудрив носа, тому, любителю «советского качества», ось бери горілку за дві тисячі гривень — передай своєму батьку. Хоч сьогодні нормально поспи. А тепер вали.

Максим подякував, тихо вийшов і зайшов у туалет перед дорогою. Там сиділи двоє мужиків, які говорили про дівчат.

— Бля, пасать хочу, відійди, — сказав один.
— Та краще ходи там до Яника, там приємніше, — відповів другий.

Вони вийшли, а Максим помив руки і теж вийшов, готуючись до наступного кроку.