Том 2.4

Після шостого уроку Аліна встала і пішла у туалет. Відчинила свій старий, але дуже охайний рюкзак темно-рожевого кольору — у ньому лежали блокнот, книжки, колонка, старий розкладний ніж і перцова зброя. Взявши ніж із собою, вона рушила далі — до бібліотеки з думками:
Головне, щоб цей Реддіт знову не прийшов до мене у бібліотеку. Я не люблю крові.

Вона занурилась у читання антиутопії Ouroboros автора zeroUA.

Максим, як завжди, пішов у туалет — не слухати музику чи ще щось, а просто помити руки. Коли він ішов, раптом підійшов Іван і різко відкинув його:
— Чуєш, відійди, туалетний монстр! — сказав Іван, витираючи руки.

— Якась сука не хотіла йти зі мною. Я її знайду і сам притягну нахуй, — додав він.

Максим зітхнув і, коли йшов до виходу, різко зарядив Івану в живіт із усієї сили, тихо закрив йому рот і притиснув до умивальника. Поки тримав, шепотів:
— Тихо-тихо...

Коли відпускав, Іван промовив:
— Ти, блять, що вже з голоду здох? Якщо я зберу всю свою команду, будеш віджигати замість неї.

— Я теж маю карти, — відповів Максим.

— Що, як у Трампа? — посміхнувся Іван.

— Знаєш, де твоя мама працює? І я не про OnlyFans, хоч це схоже, — сказав Максим.

Іван кивнув:
— Ти знаєш, хто тобі це сказав? Вона часто ходить до мого баті. Якщо хочеш, щоб це залишилось між нами — прошу, не будь мудаком. І якщо ти її трониш — як ви її там називаєте...
— Бліда мітка, — додав Іван.

— Так-так, — відповів Максим. — І також не ціпай її.

— Добре, — сказав Іван. — Давай, як тебе там?
  — Ну що, бомжик, передай мамі привіт, — посміхнувся Іван.
— Ага, — тихо промовив Максим.