Том 2.2

Почалась контрольна. Максим влетів у клас буквально в останню дозволену хвилину, сів на своє місце й витяг із рюкзака старий зошит — ще з третього класу. Там лишалося три вільні сторінки. Обкладинка — з черепашками-ніндзя,2012 року, коли телебачення ще не відключили за несплату, і він кожного вечора дивився улюблені мультики на QTV.

Він згадав, як сидів на килимі в кімнаті, обіймаючи чашку з гарячим чаєм, і захоплено дивився «Південний Парк», який мама тоді забороняла, хоч і сама сміялася з деяких жартів.
Витяг ручку... тобто стержень без корпусу — іншого не мав. І саме в цю мить Діана кинула на нього один холодний, гострий погляд.

Її обличчя змінилось — з байдужого стало майже відразливим. Для неї він завжди був… жуком. А тепер, здавалося, впав ще нижче. Вона зітхнула, мовчки відкрила свій блокнот, швидко написала відповіді на контрольну з математики, згорнула аркуш у маленький клубок і кинула прямо в нього.

Максим сидів і продовжував згадувати, як колись хотів бути таким, як улюблені персонажі з мультиків. Подивився на годинник — залишалося десять хвилин. Він розгорнув листок, побачив відповіді й перевів погляд на неї. Щось у ній змінилося. Але він чітко зрозумів — в її очах він уже навіть не жук. Просто Максим.

Усміхнувся до неї — трішки по-дурному, як завжди. Швидко переписав усе. Почалась перевірка. Вона, як завжди, отримала 11 і стала збоку з тетраддю. Максим мріяв, що ось-ось буде перша за два роки «12». Останню, здається, він отримав із історії — коли мама допомагала розібратись з Афінами. Чи то Ахінами…

Свої відповіді він віддав з надією. Дивиться — шість.
Подивився на неї — і помітив, як вона ледь не засміялася. Усміхнулась самими кутиками губ і вийшла з класу. Напевно, в бібліотеку.

Шість — ну й нехай, подумав Максим. І пішов у туалет. Просто, щоб трохи побути на самоті.