Розділ 2

І таак, ці два дні повинні пройти просто афігезно. Ніяких батьків, ніяких заборон. Просто паті! 

Поки хлопці, закинувши рюкзаки на плечі, попрямували до рецепції вирішувати питання з заселенням, дівчата не втрималися. Лишивши валізи прямо біля машини, вони рушили на розвідку.

Взагалі-то, у спільних чатах під кодовою назвою «План Б» обговорювалася якась звичайна загородна дача з шашликами та старим караоке. Але те, що вони побачили, перевершило всі очікування. Перед ними розкинувся ультрасучасний комплекс відпочинку «Sosnovel». І виглядав він настільки інстаграмно, що в голові миттєво з'явилася думка: «Здається, додому в неділю мене доведеться повертати силою».

— Дівчат, та ви просто гляньте! Це якийсь розрив! — Ліза крутилася на місці, намагаючись охопити поглядом усе й одразу

Вони проходили поміж рядків сучасних котеджів-шале у стилі барнхаус .Вони наче виточені, кожна під лінійку та мають односхилі дахи та темні графітові фасади, які гармонійно вписувались в лісовий ландшафт. Через соснову та ялинову місцевість, запах тут був надзвичайно приємний.

— Той, хто вибрав цю локацію, просто лапочкаа і мій кумир! — вигукнула Ксю. Вона вже тримала телефон на рівні очей, знімаючи естетичний рум-тур для сторіз і паралельно клацаючи фото. — Підписники в шоці, директ уже розривається!

— Я старалась, все для вас, — з посмішкою сказала Ліза, поправляючи сонцезахисні окуляри.

— Так, стоп!, — вигукнула Ксю, різко повернувшись, — Поки тут ідеальне сонце, треба терміново робити контент. Ліз, Соф, ставайте біля тієї графітової стіни. Там тіні від сосен лягають просто космічно.

— Ну я не дуже фотогігієнічна, — почала перепиратись Софія, — Може, нехай, Ліз сама сфотографується.

— Це не обговорюється, Соф. Йди сюди. — відповіла Ліза, беручи Софію за руку і підводячи її до стіни котеджу.

— Боже, це підпал! Куча коментів під постами гарантовано! — коментувала Ксю після кожного кліку затвора. — Соф, не затискайся, посміхнись! Ліз, розвернись трохи боком до світла. Так, ідеально! Зараз ще зроблю кілька «живих» кадрів у русі, ніби ви просто йдете і смієтеся.

— Головне, щоб хлопці там не заселилися в якийсь підвал, поки ми тут створюємо шедеври візуального мистецтва, — жартівливо зауважила Софія, позуючи на камеру.

— Ой, та куди вони подінуться, — відмахнулася Ксю, роблячи чергову серію знімків. — Нехай попрацюють, а в нас тут важливіші справи. Дивіться на мене! Три, два, один... Завмираємо!

І так, це тривало довго..дуже довго.

Ліза ще раз переглядалла свої зроблені фото і була задоволена результатом.

— Ні, ну це треба точно викладати, — заявила Ксю, забираючи телефон. — Ми як з обкладинки журналу вийшли.

— Особливо ти, —засміялась Ліза. — Сто фотографій за десять хвилин.

— Сто двадцять три.

— Ти рахувала?!

— Звісно.

Дівчата розсміялись і нарешті рушили назад до будиночка.

На базі почали з’являтись люди і панувала особлива атмосфера літа. Неподалк грала музика, поруч сиділа компанія відпочивальників, а над деревми і соснами починало хилитися сонце.

Коли Ліза, Ксю і Софія повернулись, хлоопці як раз закінчували рзбирати речі.

— Ну нарешті, — Макс підняв голову від валізи, — Ми вже думали, що вас викрали.

 — Нас неможливо викрасти, — гордо відповіла Ксю.

— Після трьохсот фотографій будь-хто поверне вас назад.

— Проосто заздрите.

Номери виявилися кращими, ніж вони очікували: простора тераса, зона відпочинку і власний вихід до невеликого басейну, яким користувалися лише мешканці цього котеджу.

— Басейн! — першою помітила Ксю. —  Я переодягатися.

— Плюс. — сказала Ліза.

— Через десять хвилин дівчата вже повернулись в купальниках.

Ксю одразу стрибнула у воду, здійнявши фонтан бризків.

— Божеее, яка вона тепла!

— Нормальні люди спочатку перевіряють температуру, — зауважив Макс.

— Нормальні люди нецікаві.

Ліз обережно спустилася сходами в басейн і відчула, як прохолодна вода ніжно огортає ноги, а потім і все тіло. Сонце, яке світило, створювало приємний контртаст. Пахло свіжістю води й нагрітим деревом тераси, а десь поруч лунало тихе плюскотіння хвиль від чужих рухів. Напруга минулих тижнів потроху розчинялась.

Хлопці теж приєдналися до них, і наступну годину вони просто дуркували: бризкалися, влаштовували міні-змаганняз плавання і сміялися з невдаалих стрибків у воду. Коли всі втомились, а сонце почало дуже пекти, усі вибралися на ттерасу під величезну парасольку.

— Хто за шашлики?, — запитав один із хлопців.

— Звичайно, за, — серйозно кивнула Ксю.

Незабаром біля мангалу вже метушилися хлопці, намагаючись правильно розпалити вугілля.

— Ви впевнені, що знаєте, що робите?, — Ліза сперлася на поручень.

— Абсолютно.

У цейй момент один із них мало не впуустив пакет з вугіллям.

Ліза ледве втримала насмішку.

— Бачу.

— Довірся професіоналам.

— Це звучить як загроза.

Поки шашлики смажилися, вони сиділи на терасі, пили хоолодний лимонад, на склянках якого виступали краплі вологи, слухали музику з колонки і обговорювали все підряд: школу, майбутні канікули і плани на цей вечір. Теплий вечірній вітерець ворушив волосся і приносив аромат диму та спецій від мангалу.

Трохи пізніше на базу приїали ще друзі — Данило, хлопець Ксю, кілька інших хлопців і дівчат. Стало ще голосніше й веселіше: усі знаайомилися, жарутвали та приєднувалися до розмов.

До вечора спека трохи спала. Після басейну, шашликів і нескінченних розмов Ліза сиділа в плетеному кріслі на терасі, закинувши ноги на сусідній стілець, і повільно пила холодний лимонад. У склінці тихо дзвеніликубики льоду, а навколо стоявв приємний гул голосів.

Телефон завібрував на столику поруч.

На екрані висвітилосяя «Тато».

Ліза оодразу піднялася з крісла.

— Я зараз,  — кинула вона компанії.