Епілог

Минуло півроку...

Сьогодні цілий день коїться біс знає що. Ранок почався з того, що Джек постійно кружляв у мене в ногах, радісно виляючи хвостом, і практично не відставав від мене, поки я не пішла на репетицію. Потім була незрозуміла чортівня, коли я прийшла на репетицію. Чомусь не було нікого з групи, зокрема й мого хлопця, Дена. І що найцікавіше, я не могла ні до кого додзвонитися. Олег не брав слухавки, у Дена був вимкнений телефон, а у Лерки взагалі був увімкнений автовідповідач, хоча я бачила, що зависає в мережі з телефону. Усе це було дуже дивно. 
 

Крім цього, сьогодні я перетнулася з батьком, який, на мій подив, почав вибачатися переді мною за те, яким мудаком він був. А ще він намагався вмовити мене сходити з ним на вечерю, щоб загладити свою провину, але я ввічливо відмовилася. Одного разу мені вистачил Хтозна, що в нього на думці. А раптом знову захоче мене заміж за когось видати?

Повернувшись назад до кав'ярні, де у нас зазвичай проходили репетиції, я помічаю, що немає світла. Йду до щитка, щоб укотре пограти в Камі-електрика, і щойно вмикаю світло, позаду мене лунає гучний хор голосів.

- З днем народження! - Я з переляку відскакую назад, ледь не врізавшись у коробки, що стояли в кутку. Тут стоїть не тільки гурт, а ще й купа моїх друзів, серед яких я знаходжу Віку, яка радісно підморгує мені. Чесно кажучи, я так забігалася останнім часом, що й забула про те, що сьогодні в мене день народження. Друзі кидаються вітати мене, обіймаючи мене в своїх обіймах, поки черга не доходить до Віки.

- З днем народження, сонечко! - Вона чмокає мене в щічку, і я впевнена, що ця нахаба залишила на мені слід своєї яскраво-червоної помади. 

- Спасибі, - промямлила я вкотре, чим тільки викликала в подруги посмішку. 

- Налякали ми тебе, га?

- Народ, ви налякали мене не на жарт! А чия це, власне кажучи, була ідея?

- Вгадай...  

Раптово чиїсь руки накрили мої очі, занурюючи мене в темряву. Мені не потрібно вгадувати, хто це. Я завжди впізнаю його... Кладу руки поверх його, і він прибирає їх убік. Розвернувши мене до себе обличчям, він ніжно цілує мене в губи. Я закидаю руки йому на шию, а він міцно стискає мою талію. 

- З днем народження, маленька, - каже він, коли відхиляється. 

- Дякую. Це все твоя витівка?

- Так. Ти не уявляєш, як це насправді було важко зібрати всіх в одному місці, і при цьому зробити все так, що ти нічого не помітила.

- Мушу визнати, у тебе це вийшло.

- Можу я викрасти іменинницю ненадовго? - запитав він у Віки, повільно тягнучи мене за собою подалі від моєї подруги.

- Звісно, - фиркнула дівчина, хоча я не могла не помітити, як загадково вона посміхнулася після цього. Я дозволила йому відвести мене в сторону. На секунду мені здалося, що він виглядає трохи схвильованим. Раніше я не бачила його таким, і це трохи починало лякати.

- Ден, усе добре?

- Так, я... Вибач, - важко зітхає він, - я просто хочу сказати тобі дещо дуже важливе, і... збираюся з думками. Камі?

- Так?

- Коли я вперше тебе зустрів, то зрозумів, що закохався в тебе без оглядки. Кожен проведений із тобою день я дбайливо зберігаю в пам'яті. Я пам'ятаю наше знайомство, пам'ятаю кастинг, коли ми знову зіштовхнулися, і ти вдала, що не знаєш мене, щоб якось врятувати становище, і показати решті, що я потрапив у групу не за знайомством, а сам. Пам'ятаю, як уперше почув твій голос, коли ти почала співати на одній із репетицій. Пам'ятаю наш перший поцілунок... Уже тоді я знав, що ніколи не зможу тебе відпустити. А знаєш чому? Тому що моє серце належить тобі, Камілло Лаврова...Воно завжди буде твоїм. Ти стала тією, хто допоміг знову знайти сенс життя і рухатися далі. Ти стала тією, хто нагадав мені, що життя триває і завжди можна знову знайти щастя, - він стає на коліно, і перед моїми очима миготить коробочка з каблучкою. Чому миготить, запитаєте ви? Тому що мої очі застилали сльози. - Камілло, ти... вийдеш за мене?

- Так... - тихо пробурмотіла я у відповідь, і він одягнув мені каблучку на пальчик. Позаду пролунали захоплені крики і привітання друзів, від чого я ще більше розплакалася. Він підвівся на ноги і обійняв мене.

- Крихітко, чому ти плачеш?

- Від щастя. Я... Я так кохаю тебе.

- І я тебе кохаю, Камі. Разом і назавжди?

- Так, - пробурмотіла я, дивлячись на нього закоханими очима, повторюючи його слова. - Разом і назавжди!

***КІНЕЦЬ***