Розділ 9

Камілла

Я стою у своїй кімнаті, притулившись спиною до дерев'яних дверей, які наразі слугують моїм захистом від Дена. Боже мій, ми ж щойно мало не поцілувалися! Про що я взагалі думала, коли почала з ним сперечатися і в підсумку опинилася притиснутою до його сильного тіла?

Я все ще пам'ятаю, як затверділи мої соски, коли він притиснув мене до себе. Як відчула його дихання на своїх губах, і як хотіла відчути поцілунок, подарований Деном, на своїх губах. Я була настільки зачарована ним, що навіть не помітила, як тарілка вислизнула з моїх рук. А після цього я миттєво повернулася в реальність: він - мій сусід, за сумісництвом гітарист у моєму гурті, а я... Я лише дівчина, яка здає йому кімнату у своїй квартирі. Як я можу бути з кимось на кшталт нього? Він занадто гарний, а я... Я просто дівчина, якою можна покористуватися, змінити і кинути. Як я взагалі могла подумати про те, що можу сподобатися такому, як він? 

Через якийсь час я вибралася з кімнати, але Дена вже не було. Можливо, він пішов кудись у своїх справах. Тому я вирішила піти раніше в кафе, і пограти на гітарі, заодно відволіктися від сумних думок. Щойно я зайшла в кав'ярню, як одразу пішла в бік сцени, де неподалік була невелика кімната, в якій ми зберігали свої музичні інструменти та інші речі. Щойно я зайшла в кімнату, то попрямувала до шафки, де стояла моя гітара. Почувши, як за мною зачинилися двері, я одразу ж обернулася і побачила Бруснікіна. Хлопець стояв, спираючись спиною на двері, і задоволено посміхався. 

- Ну, привіт, Міло, - я здригнулася при згадці пестливого імені, яким він часто називав мене раніше. Але я зробила вигляд, ніби мене не злякала його несподівана поява. Судячи з усього, йому якось вдалося непомітно пробратися в кав'ярню.  

- Не сказала б, що рада тебе бачити, Бруснікіне. Ти щось хотів? 

- Ох, так, хотів. З чого б почати? Ах так, точно, згадав! Спочатку я б хотів повернути свою дівчину. 

- А до чого тут я? Іди, шукай своє немовля деінде, Бруснікіне. Вона напевно вже охмуряє якогось гітариста, поки ти тут базікаєш зі мною. 

- Ти не зрозуміла. Я говорив про тебе, кохана.

- Перепрошую? 

- Я говорив про тебе, Міло. 

- Бруснікіне, тобі пам'ять відшибло? Так от, я тобі дещо нагадаю. Я більше не твоя дівчина відтоді, як застала тебе з іншою.

- Міла, крихітко, я сумую за тобою... - він почав поступово наближатися до мене, і я зрозуміла, що незабаром він загнав мене в кут. 

- Бруснікіне, ти з глузду з'їхав чи що? Не думаю, що ти сумував за мною, коли засовував свій член сам знаєш, куди і кому! - Він простягнув руку, щоб провести кінчиками пальців по моїй щоці. Я тут же відштовхнула його руку. 

- Дитинко, ну чому ти така сувора до мене? Адже ти раніше не була такою суворою... - Він одразу ж притиснувся до мене всім тілом, від чого я відчула себе ніяково. - Раніше нам було добре разом, Міло. Думаю, ти все ще пам'ятаєш, як це.Я впевнений, що нічого не змінилося, що ти все ще любиш мене...

- Перестань! Я більше не кохаю тебе, Бруснікін! Я найбільше шкодую, що не прислухалася до друзів, коли вони говорили, щоб я не зв'язувалася з тобою. Я не вірила, що ти й справді задивлявся на інших, поки був зі мною! - На його обличчі відбилося здивування. Отакої! То він справді думав, що я не знала про це? - Я не вірила, що ти реально бабій. Це була всього лише закоханість, от і все.
 
- Ти брешеш сама собі, Міло. Ти ж знаєш, що це не так. Я кохаю тебе, Міло. Прошу, повернися до мене... 

- Кохаєш? Ти себе-то чуєш, га? Якщо ти й справді кохаєш мене, то не зрадив би. І щось мені підказує, що це для тебе вже не вперше. Знаєш, яка моя думка? Вона кинула тебе, Бруснікін, і тепер ти шукаєш таку дурепу, як вона, яка пустить тебе до себе і ти знову житимеш так само, як раніше, - на халяву. Так от, зі мною цей номер не пройде! 

- Що ж, мушу визнати, ти й справді розумна, крихітко. Так, вона мене кинула, щойно зрозуміла, що в мене немає житла.
 
- Ох, бідний, нещасний... І ти вирішив пошукати щастя, думаючи, що я прийму тебе назад із розпростертими обіймами і пробачу зраду? Бруснікін, ти ідіот. Найсправжнісінький. Ідіот. Я тебе почула, але моя відповідь, як і раніше, "ні". 

- Та облиш, невже ти нічого не відчуваєш до мене? 

- Більше ні. Хіба що огиду. Мабуть, це єдине, що я відчуваю до тебе. 

- Я тобі не вірю, крихітко... - І в цей чудовий момент відчиняються двері, і в кімнату заходить Ден. Звичайно ж, він одразу помічає нас, і я бачу, як темніють його очі. О так, він до біса злий... 

- Що ти тут робиш? Здається, тобі сказали більше не з'являтися тут, козел! - Бруснікін одразу ж обертається, щоб подивитися на нього, і я одразу ж відскакую вбік. 

- А, це знову ти!

- Ага, я. А тепер зроби мені послугу, і звалюй звідси, поки я знову не надер тобі дупу, як минулого разу. 

- Що ж, ти мене вмовив, залишу вас двох... - Бруснікін іде, і Ден одразу ж підходить до мене. 

- Гей, з тобою все гаразд? 

- Так. 

- Що він хотів? 

- Він хотів, щоб я повернулася до нього. 

- Він ідіот, якщо думає, що ти до нього повернешся, особливо після того, що він зробив. 

- Він і справді ідіот, тому що я сказала йому "ні". Чесно кажучи, я сама не раз запитувала себе, що я взагалі в ньому знайшла... Мабуть, я занадто пізно зрозуміла, який він насправді. 

- Не звинувачуй себе, Камі. Ти ні в чому не винна. Він просто не гідний тебе. 

- А хто гідний? 

- Не знаю. Ти заслуговуєш на краще, Камі...