Розділ 4

Камілла

Сидячи у своїй кімнаті, я згадую, як обіймала руками Дена, поки він віз нас на своєму мотоциклі додому. У мене було таке відчуття, немов я в безпеці і зі мною все буде добре. Я навіть на мить забула про те, як боляче було на душі після того, як вчинив зі мною Бруснікін. Забула й про те, як донедавна пиячила, аби прогати невпинний біль в серці. Але це тривало недовго.  Щойно ми повернулися додому, чари миттєво зникли, і я знову відчула себе самотньою і нікому не потрібною.

Мені двадцять три роки і я не розумію, що зі мною, чорт забирай, не так. У мене довге волосся кольору ночі, блакитні очі, та й фігура у мене начебто нормальна. Не сказати, щоб я була худенькою, та й товстушкою мене не назвеш. Щось середнє, загалом. Найбільше мене вбивало те, що Бруснікін переметнувся до тієї, яка була молодша за мене років на п'ять, якщо я не помиляюся.

Чорт, чим я гірша за якусь шмаркачку, у якої молоко ще на губах не обсохло?

Із цими сумними думками я попрямувала на кухню і знову в моїй руці була пляшка віскі. Не знаю, скільки я випила, але це допомогло мені вмить заснути і забути про свої проблеми.

Прокидаюся я від відчуття, що мені дуже спекотно. Машинально проводжу рукою по подушці і розумію, що натрапила на щось тверде і гаряче. Чорт забирай, це що таке? 

- Я знаю, що ти вже не спиш, Камі, - чую я голос свого квартиранта і замислююся, а чи не сон це. Розплющую очі й розумію, що лежу, розпластавшись зірочкою на хлопцеві, якого ледь знаю. Боже мій, як я сюди потрапила?

Усвідомлюю той факт, що я все ще торкаюся щокою його оголених грудей. Дідько! Невже я... ми... Ну не могла ж я так напитися, щоб переспати з ним! Чи...могла?

Потім я озирнулася на всі боки і зрозуміла, що я перебуваю зовсім не у своїй кімнаті, а в тій, де Бруснікін і та дівка... Як мене взагалі сюди занесло? 

- Доброго ранку, - тихо пробурмотіла я і одразу ж зіскочила з Дена, поспішивши відвести погляд убік, щоб не дай боже не побачити в його очах несхвалення. - Я... Ден, вибач, я напевно переплутала кімнати, коли прокидалася вночі.

- Нічого страшного, буває, - сказав він як ні в чому не бувало, і я з подивом поглянула на хлопця. Він, здавалося б, зовсім не був збентежений тим, що я випадково завітала до нього в кімнату, та ще й використала як свою подушку. У його погляді сяяли бісики, від чого я тут же відчула, як мої щоки миттєво почервоніли.

О боже, не вистачало ще для щастя, щоб він подумав, ніби він змусив мене збентежитися! Хоча, по суті, так і є... Боже, мені терміново треба забратися з цієї кімнати! Я встаю з ліжка і починаю задкувати до дверей. 

- Загалом, ще раз вибач, я піду до себе, - пробурмотіла я наостанок перед тим, як втекла з кімнати, виблискуючи п'ятами.

Тепер він точно подумає, що я божевільна!

Ден

Прокинувшись, я розумію, що витріщився на копну синяво-чорного волосся, що розсипалося по моїх грудях. Спочатку я думаю, що це сон, бо на мені лежить дівчина, яка мені подобається. А потім розумію, що ні, коли вона закинулв на мене ногу і тихенько застогнала уві сні. І, звісно ж, у мене стояк. Чорт, не вистачало ще, щоб вона помітила...

Коли вона поворухнулася і різко затримала дихання, я зрозумів, що вона прокинулася. Камілла одразу  починає вибачатися, від чого мене миттєво долає бажання обійняти її і сказати їй, що все добре. Однак, вона була дуже налякана, опинившись у кімнаті, де нещодавно застала свого колишнього хлопця з його подружкою в день їхньої річниці. Але вона втекла перш, ніж я встиг щось сказати.

Загалом, довелося прийняти холодний душ, щоб хоч якось охолонути і забути про те, яким чарівним чином дівчина нещодавно тулилася до мого тіла. Коли я пішов на кухню, назустріч мені мчав Джек, радісно виляючи хвостом. Я нахилився, щоб погладити його, коли почув її голос:

- Я скоро буду ревнувати, - тихо пробурмотіла Камілла, поставивши на стіл дві тарілки з омлетом і шматочками бекону. Чорт забирай, вона приготувала мені сніданок! Це її спосіб вибачитися за те, що вона випадково заснула на мені? 

- Сніданок? Для мене? - здивувався я, сідаючи за стіл, і Джек застрибує слідом за мною на сусідній стілець, жадібно поглинаючи поглядом шматочки бекону на моїй тарілці. 

- Так, а що тут такого? 

- Я б міг приготувати і сам, але все одно спасибі, Камі, - вона одразу ж зніяковіло відводить погляд убік, і я розумію, що це до біса заводить мене. Здається, на мене чекає другий захід до ванної кімнати... 

- Прошу, - каже вона, і снідаємо ми в тиші. Після цього я встаю з-за столу, тим самим випередивши Камі, забираю її посуд і йду до мийки. - Гей, це нечесно! 

- А ось і ні! Ти приготувала сніданок, отже, я буду мити посуд. На мою думку, все доволі чесно і справедливо.

- Чорт забирай! Несправедливо! - пробурчала Камілла у відповідь, а потім помчала назад у свою кімнату. Ну ось, образилася...

Ех, мабуть, нелегко мені доведеться, якщо я хочу привернути її увагу й здобути її серце. Ой, як нелегко. Але в мене попереду ще багато часу, як і в неї. Я буду чекати. Вона того варта...