Розділ 2

Камілла

Увечері, після того, як Ден привіз свої речі, я все-таки вирішила послухати Леру і вирушила на репетицію гурту. Коли я зайшла в кафе, де зазвичай ми виступали, то одразу ж помітила учасників групи "На краю", які сиділи на сцені і грали одну з останніх пісень, яку я написала. Коли Олег, один із гітаристів, глянув на мене, я миттю завмерла на місці. Я не знала, як хлопці відреагують на мою появу через два тижні. Я дала їм відпустку і сьогодні була їхня перша репетиція, але вони не знали, що я сьогодні прийду.

Олег був моїм заступником і хорошим другом. Він не знав, з якої причини я розпустила групу на два тижні. І, звісно, він не знав, що ми з Женею розбіглися. Доречі, а я казала, що Женя теж грав у групі? Так-так, він був гітаристом, а ще він був другом Олега. Прикро було те, що Олег попереджав мене про Женю, а я його не слухала.

Він говорив, що Женя був бабієм, а я йому не вірила. І Женя, звичайно ж, поводився по-іншому. Він не дивився на інших дівчат, він завжди був милий зі мною і я була збентежена, коли він зізнався мені в коханні. Усе було чудово, поки я не застала його за тим, як він трахався з іншою в моїй же квартирі. 

- Ви тільки подивіться, хто до нас прийшов! - радісно вигукнув Олег і, поклавши гітару, зістрибнув зі сцени і попрямував до мене. Через кілька хвилин я була притиснута до сильного тіла і насолоджувалася обіймами. 

- Привіт, - тихо пробурмотіла я, коли він нарешті розтиснув обійми. 

- Привіт, крихітко, давно не бачилися. Ти якось змінилася чи що?

- Змінилася? Зовсім ні, все така ж гарнюня, якою була, ти ж знаєш. 

- Впевнена? Щось мені підказує, що ти чогось не договорюєш мені, крихітко. 

- Ні, все гаразд. Прийшла просто послухати, як ви, дурники, граєте. Упевнена, ви вже й забули за ці тижні весь наш репертуар, і навіть інструментів до рук не брали. 

- Усе не так уже й погано, правда. Сідай, послухай, як ми граємо, крихітко. Упевнений, після нашої гри забереш свої слова назад, і ми будемо не просто дурниками, а найкрутішими дурниками! - він чмокнув мене в щічку і побіг на сцену, за кілька хвилин хлопці заграли одну з моїх улюблених пісень групи Muse "Supermassive black hole" і Олег почав співати.

Я помітила, що Жені не було на сцені, і зітхнула від полегшення. Я сподівалася, що йому стане розуму не потикатися сюди після того, як ми розбіглися. Однак усі мої надії зруйнувалися, коли я почула, як відчинилися вхідні двері і хлопці одразу перестали грати. Я обернулася і побачила Женю зі своїм дівчиськом. Сміливою ходою він попрямував до сцени, збираючись забратися на неї, коли я перегородила йому шлях і вперла руки в боки. 

- Що ти тут робиш, Бруснікіне? - я намагалася, щоб мій голос прозвучав якомога жорсткіше, і це спрацювало, оскільки вся удавана сміливість одразу ж зникла з його обличчя. 

- Прийшов на репетицію... - розгублено пробурмотів у відповідь колишній, від чого мені захотілося розсміятися йому в обличчя. Я, звісно ж, цього не зробила, оскільки не дуже хотілося показувати себе якоюсь божевільною ідіоткою. 

- Милий, ти більше не член групи!

- Що це означає? - втрутилася Марта в нашу розмову, чим тільки ще більше вивела мене з себе. Треба ж таке, вона його захищати зібралася, ну-ну... 

- Те й значить. Бруснікін більше не грає в групі. Що тут незрозумілого? 

- Але це ж його робота! - вигукнула дівчина, і я перевела погляд на неї.

- Завдяки тобі, дівчинко, він тепер тут більше не працює. Не треба було розставляти ноги перед ким заманеться. Потрібно вибирати з розумом, любонько, - сказала я і розвернулася, щоб попрямувати до сцени, коли Женя схопив мене за руку. 

- Ти не можеш так вчинити зі мною! Не відбирай у мене це, благаю! Це група для мене все. Мені більше нікуди йти... 

- Помиляєшся, тобі є куди йти. Знаєш куди? До твоєї хвойди! Ось до неї і йди, Бруснікін, але не до мене. 

- Твоя? Справді? Наскільки я пам'ятаю, групу створив Валера, а потім передав перед своїм відходом її мені. Ти ж тут зовсім ніяким боком не вписуєшся, Бруснікін. Ти потрапив сюди лише тому, що був другом Олега, який і запросив тебе грати в нашому гурті. Ця група ніколи не була твоєю. Я тут головна і я вирішую, хто грає в групі, а хто - ні. І моє рішення таке - ти більше не є членом групи "На краю", Бруснікін!

- Якого біса ти твориш, Лаврова?! Невже це через те, що я тобі зрадив? 

- Те, що ти не вмієш тримати свій член у вузді, Бруснікін, – це особисто твоя проблема, а не моя. Забирай свою повію і не здумай більше сюди приходити! - я вириваю свою руку з його хватки і йду до бару. Мені потрібно випити. Терміново. Це допоможе мені відволіктися. А ще краще буде, якщо я поїду додому.

Даремно я сьогодні вирішила прийти на репетицію!

Краще б сиділа вдома, дивилася якийсь фільм із келихом червоного вина в компанії Джека і свого нового сусіда. Або ж просто читала якусь книжку...

***
 

Даремно я сьогодні вирішила прийти на репетицію. Краще б сиділа вдома, дивилася якийсь фільм із келихом червоного вина в компанії Джека і свого нового сусіда. Або ж просто читала якусь книжку. Утім, я так і роблю. Беру свій піджак, накидаю на плечі й залишаю кав'ярню.

Коли я приходжу додому, то насамперед іду на кухню, не спромігшись перевірити, чи вдома Денис, і дістаю пляшку червоного вина. Так, саме те, що треба... Я наливаю собі келих і йду у вітальню. Влаштувавшись на ведмежій шкурі, розстеленій перед диваном, я дивилася у вікно і потягнула кілька ковтків вина. Через кілька секунд по щоках потекли сльози. Не знаю, скільки я так просиділа, поки не відчула дотик сильних рук до моїх плечей, а потім келих зник з моїх рук. Я обертаюся, щоб закричати на нахабу, який посмів порушити мій спокій, і помічаю Дена. 

- Гей, що трапилося? - запитує він, дивлячись мені в очі, і сідає поруч зі мною. 

- Нічого. Просто життя - біль... 

- Багато хто так вважає. Чому ти думаєш, що це так? 

- Скажи, на твою думку, я потвора? - Сама не знаю, навіщо несу цю маячню. Напевно, справа в алкоголі. Якби я була тверезою, я б ні за що в житті не запитала його про це. 

- Ні, думаю, ти дуже гарна дівчина, Камілло. 

- Тоді поясни, як мене таку вродливу міг кинути хлопець, з яким я зустрічалася два роки? Я приходжу додому в день нашої річниці з подарунком, а він трахає якусь бек-вокалістку на нашому ліжку. Дідько, що зі мною не так? Я не можу зрозуміти... Невже я така нудна, що він легко знайшов мені заміну? Невже він просто пудрив мені мізки всі ці два роки? Адже я кохала його, Ден... А він... Як остання свиня себе повів!

- Ш-ш... - прошепотів Ден і обійняв мене за талію, - справа не в тобі, Камілло. Справа в ньому. Він справжнісінький мудак, раз дозволив собі відволіктися на якусь бек-вокалістку і зрадити тобі. Він просто не заслуговує на тебе. Знаю, тобі боляче, але з часом біль мине і ти забудеш про нього. 

- Усі так кажуть, але я не можу... Трясця! Я навіть не можу зайти в ту кімнату, не згадуючи як він... як вони... Боже, я почуваюся так паскудно! От скажи, як ти взагалі зможеш зі мною ужитися, га? 

- Не хвилюйся, ми з тобою порозуміємося, Камі... Обіцяю, я зроблю так, що ти забудеш про нього. 

- Обіцяєш-обіцяєш? - запитую я, і перш, ніж провалитися в сон, чую тихе "так". Схоже, Віка мала рацію, коли казала, що з Деном я зможу відволіктися.