Пролог

Після важкого робочого дня я все ж знаходжу в собі сили і вирушаю на виставку кішок і собак. Я йду туди за тим, щоб придбати подарунок для нашої з Женею річниці. Ми давно мріяли завести домашнього улюбленця і, нарешті, у мене з'явилися гроші і можливість це зробити. Сьогодні наша річниця. Ми з Женею зустрічаємося ось уже як два роки, і я б хотіла подарувати йому щось особливе, що зробило б його ще щасливішим.

Я пройшла кілька рядів, де було багато красивих і породистих кішок, але чомусь жодна з них не викликала в мені бодай крапельку радості. Я перейшла на наступний ряд, де були собаки. Проходячи повз жінку, яка продавала цуценят добермана, я мимоволі помітила крихітну тваринку, що сховалася в плетеному кошику. Це був досить симпатичний хаскі з різнокольоровими очима - одне око в нього було карим, а інше - відтінку неба. Я зрозуміла, що закохалася в цю крихітку з першого погляду і підійшла до господаря, літнього чоловіка з довгою бородою. Помітивши мій погляд, він одразу ж усміхнувся. 

- Сподобався? 

- Звичайно. Він прекрасний. Скільки? 

- П'ять. 

- П'ять? - у шоці перепитую я, дивлячись на цуценя, і на серці стає сумно. У мене тільки три з половиною тисячі і я ніяк не очікувала, що буде така висока ціна. Хоча я прекрасно знала, що ця порода собак досить дорога. Я навіть не замислювалася про те, що виберу собаку замість кішки...

Але від одного погляду на це цуценя, у мене просто серце розривалося. Як такого малюка ніхто не забрав? Він же такий прекрасний! І все ж у мене не було потрібної суми. А отже, мені доведеться вибрати когось іншого... 

- Занадто дорого для вас? 

- У мене немає такої суми. Вибачте. 

- Скільки у вас є? 

- Три з половиною. 

- Що ж, дуже шкода... 

- І мені... - варто було мені відійти на кілька кроків, як наступної миті щось врізалося ззаду в мою ногу. Я обернулася і побачила цуценя, яке дивилося на мене своїми дивовижними різнокольоровими очима, немов благало забрати його. Я нахилилася і погладила його по голові, від чого він радісно завиляв хвостом. - Вибач, малий, але я не зможу тебе забрати... - Я встаю, щоб піти, але тут мене зупиняє голос господаря. 

- Дівчино, так і бути, я віддам його за три з половиною. Не можу дивитися, як страждає цей бідолаха. Ніхто не хотів його брати, а ви перша, кому він сподобався за цілий день. Можете забирати його. - Я віддаю гроші чоловікові і потім беру цуценя на руки, ще раз дякую чоловікові і йду додому. 

Поки я йду вулицею, тримаючи на руках цуценя, то думаю, як же його назвати і як відреагує коханий на появу пухнастика в нашому домі. Я вирішую назвати його Джеком, і він махає хвостом, коли я гладжу його за вухом і називаю на ім'я. О так, йому безумовно подобається його ім'я!

Я заходжу в під'їзд, натискаю на кнопку і чекаю ліфт. Через п'ять хвилин я розумію, що він знову не працює, що означає, що мені потрібно підніматися пішки на сьомий поверх. Коли я нарешті дісталася квартири і відчинила двері, я одразу ж опустила цуценя на підлогу. 

- Ш-ш, сиди тихенько, гаразд? - сказала я Джеку і, зачинивши за собою двері, почала знімати взуття. У квартирі напрочуд було тихо. Поглянувши на настінний годинник, який показував сьому годину вечора, я насупилася. Женя вже має бути вдома. А може, він затримався на роботі? Я заглянула на кухню, але його там не було, втім, як і у вітальні. Почувши тихі стогони, я одразу ж пішла туди, звідки виходили звуки. Може, він забув вимкнути телевізор? 

- Жень? - тихо покликала я, наближаючись до кімнати і обережно заглянула за двері. Від побаченого, я забула, як дихати. Мій коханий стояв на колінах зі спущеними джинсами, стискаючи дупу якоїсь дівчини, і втискався в неї ззаду з такою силою, що та ледь могла стримувати свої крики. Обидва скрикнули востаннє і впали на ліжко обличчям донизу.

Від цієї картини в мене раптово застряг клубок у горлі й перші кілька секунд я ледь могла стояти на ногах. Зробивши глибокий вдих, я штовхнула двері з такою силою, що ті вдарилася об стіну, і зайшла в кімнату.

- Що за чортівня, Бруснікін? - Женя перелякано підскакує зі свого місця, натягує на себе джинси й обертається, щоб подивитися на мене. 

- Кохана, я все можу пояснити! Ти не так зрозуміла... 

- Справді? Тобто ти хочеш сказати, що мені зараз привиділося, що ти в день нашої річниці трахав якусь дівку в нашій із тобою спальні? - Дівчина сором'язливо прикриває свою оголене тыло ковдрою, і я нарешті бачу обличчя цієї маленької паскуди. Це була Марта, фанатка нашої групи, в якій ми з Женею граємо. 

- Міл, я все можу пояснити! Клянуся, я... 

- Мені начхати на твої виправдання, Бруснікіне! Як ти міг так вчинити зі мною в день нашої річниці? Яка ж ти свиня! 

- Міло, я... 

- Заткнися, Бруснікін! А ще краще збирай свої речі, забирай свою дівку і вали з моєї квартири! 

- Але це і моя квартира теж! 

- Це моя квартира! Моя, Женю! Ти тут навіть не прописаний! Тож зроби мені послугу, забирайся звідси якнайшвидше!!! - він встає з ліжка, йде до шафи, дістає свою сумку і починає збирати свої речі. Марта виповзає з-під ковдри і починає одягатися. Мене пересмикує від відрази, коли вона натягує свої трусики і тремтячими руками ніяк не може застебнути ліфчик. Щойно Женя зібрав речі і попрямував у мій бік, я одразу ж виставила руку вперед, тим самим змушуючи його зупинитися.

- Ключі. Швидко!

- Але раптом мені потрібно буде щось забрати... 

- Навіть не думай про те, що ти коли-небудь переступиш поріг моєї квартири, Бруснікін. Бачити тебе не бажаю! - він обходить мене і його подружка шкандибає слідом за ним, коли я хапаю її за руку. - А ти, дорогенька, вочевидь ідіотка, якщо думаєш, що він зможе дати щось більше, ніж трах. Я не забуду того, що ти зробила, і відтепер тебе не візьмуть до жодного гурту в місті, хоч би якою гарною бек-вокалісткою ти була! - Я відпускаю її руку і через кілька секунд сідаю на підлогу і даю волю сльозам.

Дідько! Два роки... Два довбаних роки я була закохана в Бруснікіна і закривала очі на те, що іноді він задивляється на інших баб. Я навіть не думала, що він міг зраджувати мене. Утім, гадаю, він зраджував мені й не раз. Просто я була занадто наївною і закоханою, щоб помітити, що вже не приваблюю його так, як раніше.