Тепер я напишу до вас, читачі. Ви посвятили цій книжці свій час і прочитали таке завершення. Знаєте, воно й не може бути іншим, воно поки що таке. Та й це монологи. Я пишу слова, які б хотіла сказати людині, що мене надихає. Він - моя муза, хоча й не знає про це. А ще, він далеко (ну звичайно, інше село - це дууууже далеко, ага, аякже). Звісно, ми з ним не бачились уже доволі давно, та все ж думки про нього мене гріють.
Якщо ви запитаєте причину, з якою я це все пишу, то скажу зразу: хочу це усе відпустити, забути. Ніхто про це не знає, але хочу, щоб дізнались ви. Мені так буде легше. Особливо, якщо я це розповім комусь. Та не дуже хочеться близьким говорити. Боюсь, що вони подумають, що з веселої дівчини я стала максимум сентиментальна. Це ж занапастить мою кар'єру актора. Коротше, не переживайте, адже в мене скоро будуть виходити мої книги, які стоять у замороженому. І вони точно будуть мати щасливе закінчення. До речі, у мене виникла ідея щодо створення драматичного твору з поганим закінченням. Це буде скоріш за все міні роман.
Тепер, я побігла писати твори, а ви розважайтесь і не сумуйте. Усім папа.
#2508 в Молодіжна проза
#10175 в Любовні романи
#2462 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 18.08.2020