До Тебе .... 4...

Знаєш, думки про тебе мене надихають. Мені здається, що я дихаю завдяки тобі. Думки про тебе дозволяють мені жити. Жити і творити. Ти дав мені такі великі і пухнасті крила, що я дивуюсь - як люди ще їх не помітили. Я за допомогою цих крил ширяю всюди. Тільки, коли тебе немає, то пір'я сипеться з них. Але коли я знову і знову бачу тебе, то вони ніби склеюються і відростають. Ким я була до тебе? Попелом, про який ніхто не знав. Але ти вдихнув у мене життя. Я саме тобі завдячую за цю частинку. Ти подарував мені життєдайний вогонь. Він гріє усіх навкруг. Саме завдяки цьому я й живу. Я дихаю. Я не можу забути про тебе.  А коли забуваю, то втрачаю будь яку можливість писати. І це пригнічує. Знекровлює. Я втрачаю будь яку можливість думати. Ти сенс мого життя. Я знаю, ти далеко, ти не знаєш про те, що я пишу завдяки тобі. Мені говорили, що ти любив мене давненько. Я вірю, що ця любов не згасла.

Одного дня ти запитав у мене: " За що ти мене любиш". Я тоді промовчала, а зараз можу вільно сказати: "За очі". Усі будуть сміятись, а я лише усміхатись, бо у мої уяві постануть твої очі. Вони чудові. Коли я споглянула у них останньої нашої зустрічі, то побачила у них вогонь. Вони світились, мов мільйони зір на нічному небі. Варто лише зануритись у погляд. Я знаю, я марю себе марними надіями, але мені здалось, що лише при погляді на мою усмішку не лише твої губи, а й очі усміхались. Коли я оберталась до тебе без усмішки, то твої очі сумували. Вони покривались холодною пеленою і я сумувала ще більше. Я признаю, що моїм слабким місцем є твої бездоганні очі, які світяться.

Ти змусив мене вірит у твій прихід. Я як та ненормальна вірю у те, що ось за рогом побачу твою постать і очі. Ці чарівні дзеркала душі. Сам Бог поклав нам дату зустрічі. Колись ми зустрінемось і не будемо мучати один одного, а просто скажімо усе в очі. І це вже буде НАЗАВЖДИ.