До Тебе ... 3 ....

Знаєш, кожен раз, коли я плачу, то згадую твої слова. 
"Я не вмію втішати тих, хто плаче. " Саме в цей момент я хочу, лише щоб ти був тут, біля мене, притиснув мене до себе і говорив : " Я тут, і не треба плакати". Мені не потрібно твоїх втішень. Лише щоб ти був біля мене. Мені тебе бракує. Хоч я і не відчувала того, як б'ється твоє серце, коли ти притискаєш до себе, чи того, які п'янкі твої вуста. Я не могла назвати тебе своїм ні першим, ні останнім. Я не відчувала того, яке тепло випромінюють твої обійми. Мені стає боляче, коли згадую те, як ти говорив про мене і мені в очі. Я не можу це забути і воно крає моє серце. Та варта лиш згадати про тебе, про погляд твій у нашу останню зустріч і я топлюсь, наче шоколад на сонці. Я не знаю, чому я плачу. Нас не поєднувало нічого, крім поглядів, але у прошарку серця таке відчуття, ніби знаю тебе все своє життя. Ніби любила тебе завжди, і про тебе лише думала. Мене зігріває вогник того, що ми скоро зустрінемось. Скоро все зміниться. Я не буду затизхати, коли бачитиму тебе, і не робитиму так, ніби тебе і не існувало зовсім.

Знаєш, а мені холодно. Я не бажаю того, щоб ти мене обійняв, чи приголубив. Ні. Краще розпали камін, щоб зігрітися ми вдвох.

Знаєш, а я не можу тебе розлюбити. Ні. Ніяк. Я плачу через ті слова, які ти говорив мені. На ранок сльози висихають і я повертаюсь до буденних речей. Я не вірила в любов на відстані. Я знала, що рано чи пізно потрібно буде розійтись у різні світи, але не уявляла це так швидко. Я не можу забути тебе. Ти залишив у моїй душі глибокий слід. Цю рану я не можу зашити. Я її зашиваю, а вона не хоче зростатиме. Нитки виходять і я знову страждаю. Напевне, вона занадто велика, а нитки дуже тонкі.

Я тебе не роблю винуватцем моїх сліз. Ні. Ні в якому разі. Ти ні в чому не винен. Я собі все придумала. Змусила себе повірити і згодом СТРАЖДАТИ.