Глава 5. Сон, що переслідує щоночі

Вранці  Ангеліна відчула себе краще, навіть не зважаючи на те що вночі майже не спала. Права рука та ліва нога були загіпсовані та почали трохи «нити», мабуть, препарат що діяв почав виводитись з організму і вона відчувала  кожну гематому на своєму тілі. Але коли прийшов лікар з вранішнім обходом вона мужньо витримувала  діагностичні заходи, які вони проводили. Її оглядали хвилин десять і задавали паралельно десятки питань на які необхідно відповісти максимально точно. Після призначених процедур Ліна  настільки втомилась, що міцно заснула. Спочатку сон був, як сон, нічого дивовижного, але нічого і страшного. Здається їй снились зелені дерева, блакитне небо без жодної хмаринки, світило сонечко. Десь з боку доносився звук води – скоріш за все річці, не глибокій, але стрімкій. На зустріч Ліні йшов загадковий чоловік, хоч обличчя його і розгледіти через проміння сонця які наче навмисно ховали його. Але жінка знала що він посміхається їй Між ним залишилось кілька кроків аж раптом…Знову вона  шукає своїх батьків за тією ж адресою. Все повторювалось один в один з її нічним жахом. А потім Ліна опинилась на березі  моря і побачила дивну жінку  яка малювала не менш дивну картину, точніше навіть силует жінки. Ліна наважилась і запитала:

- Хто це?- задумливо подивилась у картину, начебто ось дуже знайомі риси.

І дивна жінка повернула до Ліни голову і промовила:

- Запитай у себе, хто я?! - відповів чийсь голос.