ГЛАВА 14. СМЕРТНИЙ

Вони не втекли далеко: Нейр Алвен не міг бігти швидко, а коробка з документами важила більше, ніж здавалася.

На задньому дворі стояла стара службова карета. Кален посадив Алвена всередину, кинув коробку під сидіння й уже тягнувся до дверцят, коли з провулка вийшли двоє людей Велара.

Ліора впізнала тип спорядження: блокатори регенерації, короткі клинки, мережа з магічним гасінням. Розраховані на безсмертних.

— Назад, — сказала вона.

Тарен став поруч.

— Мене це теж стосується.

— Я знаю.

— Це нове.

— Замовкніть.

Перший охоронець кинув мережу.

Ліора ухилилася. Тарен ні — навмисно схопив край і рвонув униз, збивши чоловіка з рівноваги. Другого зустрів Кален.

Бій тривав секунд двадцять і не мав нічого спільного з красивими поєдинками. Один із охоронців перечепився через відро, Тарен отримав удар у губу, Ліора розірвала рукав, а Кален скористався чужою втратою рівноваги без жодної поваги до гідності моменту.

Коли обох охоронців зв’язали, Велар з’явився сам.

Він ішов повільно, без зброї в руках.

За ним ішов Сейр — без мотузок чи кайданків, але з кров’ю на комірі. Ліора не одразу зрозуміла, що бачить.

— Сейре.

Він подивився на неї.

— Я не з ним.

Велар сказав:

— Поки що.

Сейр стиснув щелепу. Тарен підійшов ближче.

— Ти відмовився?

— Так.

— І він тебе просто відпустив?

— Ні.

На комірі Сейра була кров. Його власна.

Велар подивився на Тарена.

— Ти справді живий.

Тарен не відповів.

— І справді маєш здатність.

Ліора сказала:

— Не говоріть із ним.

Велар перевів очі на неї.

— Ви вже втратили мандат, прокурорко.

— Формально ще ні.

— Це вас зараз хвилює?

Кален тим часом перевірив вузли на зап’ястках першого охоронця й став ближче до карети.

Велар зробив крок до неї.

— Алвена й документи.

— Ні.

— Це не переговори.

Він усміхнувся. Уперше.

— Тепер розумію, чому вам довіряли.

— Минулий час передчасний.

— Ні.

Велар підняв руку, і повітря навколо нього змінилося.

Ліора відчула знайомий тиск безсмертної сили — не феніксової, іншої. Стара родова магія захисту, яка робила тіло майже нечутливим до удару.

— Відійдіть, — сказав Велар. — Я не хочу вбивати вас.

— Дуже шляхетно.

— Я серйозно.

— І я.

Він рушив.

Ліора встигла заблокувати перший удар. Другий ні. Її кинуло об карету. Дерево тріснуло.

Тарен побіг до неї.

— Не торкайся! — крикнула вона.

Він зупинився за кілька сантиметрів від неї, навіть під ударом. Велар це побачив.

— Ти боїшся власних рук.

Тарен випростався.

— Ні.

— Тоді використай.

— Навіщо?

— Бо інакше програєш.

Сейр сказав:

— Він хоче побачити.

Велар глянув на нього.

— Мовчи.

Сейр не замовк.

— Батько теж хотів би.

Ліора запам’ятала це. Зв’язок Велара з батьком більше не був припущенням. Велар ударив Тарена.

Той упав на коліно.

Ліора кинулася вперед, але Велар відштовхнув її однією рукою.

— Досить. Ви не можете виграти це процедурою.

— Я помітила.

Тарен підвівся; кров із губи текла на підборіддя.

— Ліоро.

Вона глянула на нього.

Він не питав дозволу й не просив наказу; тільки перевірив, чи вона розуміє, що буде. Ліора розуміла й боялася. Тарен це побачив, але вона лишилася на місці.

— Робіть те, що вважаєте необхідним, — сказала вона. — Але не для мене. Для зупинки.

Він кивнув. Велар засміявся.

— Ось так легко?

— Ні, — сказала Ліора. — Зовсім не легко.

Тарен пішов уперед. Велар ударив, і Тарен прийняв удар плечем, одночасно схопивши його зап’ястя обома руками.

Нічого не спалахнуло. Зник тільки той глибший тиск, за яким безсмертні впізнавали одне одного. Велар завмер.