ГЛАВА 11. БРАТИ

Тарен дізнався, що Сейра знайшли, від охоронця. Не від Ліори. Це було правильно.

Саме тому він розлютився.

Коли вона прийшла через дві години, Тарен уже тричі обійшов безпечну квартиру й один раз перестав себе переконувати, що не чекає.

— Він у вас.

— Так.

— Живий.

— Так.

— І ви не сказали.

— Поки не перевірила ситуацію.

— Він мій брат.

Ліора зняла рукавички.

— І підозрюваний, який визнав три вбивства.

Тарен відвернувся.

— Я хочу його бачити.

— Ні.

— Ліоро.

— Ні.

— Ви не можете...

— Можу. І саме зараз повинна.

Він розвернувся.

— Ви знайшли мою сім’ю раніше за мене, ізолювали брата й тепер вирішуєте, коли я маю право подивитися йому в очі?

— Так.

Відповідь була настільки прямою, що він замовк. Ліора продовжила:

— Бо він убив трьох людей. Бо ми ще не знаємо, що зробить поруч із вами. Бо ви можете зробити безсмертного смертним, а він — убити безсмертного. Я не зведу вас у кімнаті просто тому, що вам боляче чекати.

Тарен відчув, як у грудях піднімається знайома ненависть до її точності.

— Коли?

— Після первинного допиту.

— Скільки?

— Години дві.

— Ви скажете все, що він розповість?

— Те, що стосується вас і не шкодить провадженню.

— Неймовірно щедро.

— Тарене.

Він замовк.

Ліора була втомлена. Справді. Не відступала, не просила зрозуміти.

— Добре, — сказав він.

Вона кивнула.

— І ще одне. Велар Тейн знає Сейра особисто.

Тарен підняв голову.

— Наскільки?

— Достатньо, щоб Сейр назвав його куратором. Через нього приходили частина наказів і цілей.

— А ви залишили його на посаді?

— Поки не маю повноважень зняти.

— Закон дивовижний.

— Іноді.

Вона пішла.

Тарен лишився з двома годинами.

Вони були гірші за двадцять років незнання. Зустріч відбулася ввечері.

Кімната була маленька, з двома столами, які зсунули до стіни. Кален сидів біля дверей. Ліора — навпроти. Сейр стояв.

Тарен зайшов і одразу зрозумів, чому його вибрали.

Ця думка була огидною. І чесною.

Сейр виглядав як відповідь на питання, яке батько ставив світу: що буде, якщо змішати дві лінії й залишити тільки найпомітніший результат.

Жар від нього відчувався навіть Тарену.

Сейр дивився на нього так само уважно.

— Ти нижчий, — сказав він.

Тарен кліпнув.

— Дякую.

— Я думав, ми будемо однакові.

— У тебе двадцять років були дуже дивні очікування.

Ліора сказала:

— Сядьте обоє.

Вони сіли.

Сейр не відводив очей.

— Тарен.

— Сейр.

— Мати дала тобі ім’я?

— Громада.

— Вона жила?

Питання було надто швидке.

Тарен відчув, як злість трохи змінилася.

— Після пологів — так. Скільки, не знаю.

Сейр стиснув щелепу.

— Він сказав, що померла.

— Мені теж так сказали.

— Батько не мав причини брехати мені про це.

Тарен усміхнувся без веселощів.

— Мав. Ти б ставив питання.

— Я ставив.

— І?

— Він відповідав.

— Те, що хотів.

Сейр нахилився вперед.

— Ти його не знаєш.

— Саме так.

— Тоді не говори так, ніби знаєш.

— А ти не говори так, ніби те, що він тебе залишив, означає, що він любив тебе правильно.

Кімната затихла.

Сейр став зовсім нерухомим.

Тарен уже знав, куди вдарив. Не відступив.

— Мене обрали, — сказав Сейр.

— Знаю.

— Бо я був сильніший.