ГЛАВА 10. ПЕРШИЙ

Сейра Корвена знайшли не через магію.

Через рахунок за ремонт даху.

Будинок на старій промисловій околиці належав фонду, який за останні двадцять років тричі змінював назву й жодного разу не змінював бухгалтера. Кален помітив повторюваний платіж. Ліора отримала дозвіл на огляд. Через дві години вони стояли біля дверей, за якими, можливо, жив убивця трьох безсмертних.

— Ви впевнені, що Тарен не їде? — спитав Кален.

— Так.

— Він буде незадоволений.

— Це не критерій.

— Знаю. Просто фіксую майбутню проблему.

Ліора перевірила печатку на розпорядженні.

— Живим, якщо можливо.

— Він убив трьох безсмертних.

— Саме тому.

Двері були не замкнені.

Всередині пахло металом, гарячою водою й хлібом. Ніякого лігва. Ніяких ритуальних кіл.

На столі лежала розрізана груша. На підвіконні сушилися дві сорочки. У кутку — коробка з інструментами, акуратно розкладеними за розміром.

Чоловік стояв біля плити.

Ліора знала, що це він, ще до того, як побачила обличчя. Простір навколо Сейра здавався на півступеня щільнішим, ніби тіло весь час тримало всередині вогонь, якого не видно.

Він був схожий на брата достатньо, щоб це боліло оку. Та сама лінія щелепи. Інші очі. Інша постава. Тарен завжди трохи підлаштовувався під простір. Сейр поводився так, ніби простір уже врахував його.

— Старша прокурорка Вейрен, — сказав він.

Ліора не показала здивування.

— Сейр Корвен.

— Так.

Він вимкнув вогонь під чайником.

— Ви за мною?

— Так.

— Через трьох?

Кален змістив вагу. Ліора сказала:

— Ви визнаєте, що вбили Ардена Саеля, Евріана Тора й Лемара Вейна?

Сейр подивився на неї спокійно.

— Так.

Відповідь була такою простою, що в кімнаті на секунду нічого не залишилося робити.

Кален першим повернувся до роботи.

— Як?

— Це вже інше питання.

— Відповідайте.

Сейр глянув на нього.

— Ні.

— Ви щойно зізналися у трьох убивствах.

— Я знаю.

Ліора сказала:

— Чому вони?

Сейр повернувся до неї.

В його обличчі не було ні гордості, ні сорому.

— Вони знали, що зробили.

— Що саме?

— Запитайте у своїх архівах.

— Я питаю вас.

— Тоді відповідь та сама.

Ліора дивилася на нього й відчувала неприємне знайоме тертя: людина перед нею не намагалася виглядати невинною. Це забирало простий спосіб натиску.

— Ви працювали за списком?

Вперше щось змінилося. Ледь помітно.

— Хто сказав?

— Вейн.

— Він залишив запис?

— Так.

Сейр подивився на підлогу.

— Це було нерозумно.

— З його боку?

— З мого. Треба було врахувати, що він злякається раніше.

Кален видихнув крізь зуби. Ліора сказала:

— Хто дав список?

— Неважливо.

— Для мене важливо.

— Ви все одно не зможете дістатися до нього так, як думаєте.

— До батька?

Сейр підняв очі. От і все. Не зізнання. Не потрібно.

— Корвен, — сказала Ліора. — Феніксова лінія.

Сейр мовчав.

— Він ваш батько.

— Так.

— І Тарена.

Сейр завмер. Не театрально.

Просто ніби тіло на секунду забуло наступну дію.

— Кого?

Ліора зрозуміла раніше, ніж Кален.

Він не знав імені.

— Другого хлопчика.

Сейр повільно поставив чашку на стіл.

— Він живий?

Це було перше питання, яке прозвучало не як контроль.

Ліора не відповіла одразу.

— Ви знали, що був другий?

— Знав, що народився. Батько сказав, він не пережив.

Ліора відчула, як уся справа зміщується ще на кілька сантиметрів.

— Це неправда.

Сейр сів.

— Де він?