ГЛАВА 8. ТЕ, ЩО ВІН ХОВАВ

Розширений доступ до картки Сейра Корвена Ліора отримала о 17:18.

О 17:26 хтось спробував забрати її копію — відкрито, під виглядом службової процедури.

Чоловік у сірій формі зайшов у читальну кімнату Реєстру, показав жетон внутрішньої доставки й сказав:

— Матеріал відкликано куратором.

Ліора не віддала.

— Письмове розпорядження.

— Воно внизу.

— Тоді принесіть.

Чоловік зітхнув, наче вона ускладнювала просту процедуру.

Потім зачинив двері.

Тарен сидів навпроти й переглядав копії медичних записів Сейра.

Він підняв голову.

— Не схоже на доставку.

— Ні.

Чоловік витягнув короткий металевий стрижень.

Ліора впізнала зброю для тимчасового блокування регенерації. Для неї — не смертельну, але достатню, щоб на кілька секунд забрати контроль над тілом.

— Останній шанс, прокурорко.

— У вас немає повноважень відкликати цей матеріал.

— Я не про повноваження.

Тарен повільно встав.

— А я думав, ми прийшли читати.

— Сядь.

— Ні.

Чоловік ударив першим — по Ліорі.

Стрижень торкнувся плеча, і тіло на секунду перестало бути її тілом. Рука відключилася, коліна піддалися. Вона встигла відступити, але другий удар прийшов у ребра.

Тарен схопив найближчий стілець і кинув його в нападника.

Той відбив його рукою й рушив до Ліори.

Тарен опинився між ними.

— Відійди, — сказав чоловік.

— Це моя улюблена читальна кімната.

— Тарене, — видихнула Ліора. — Не...

Вона не знала, що саме хотіла сказати. Не ризикуй — чи не показуй того, що приховував?

Чоловік схопив Тарена за горло.

Ліора побачила рух майже впритул.

Тарен не вдарив.

Він поклав долоню на зап’ястя нападника.

Світ не спалахнув і ніякої темної хвилі не було. Просто щось змінилося.

Ліора відчула це шкірою раніше, ніж зрозуміла.

Безсмертний контур чоловіка — та сама тиха присутність, яку її вид відчував одне в одному майже несвідомо, — зник.

Нападник теж зрозумів.

Його обличчя стало порожнім.

— Що ти зробив?

Тарен відпустив руку.

— Відійдіть.

Чоловік подивився на власну долоню.

Поріз від краю паперу, дрібний і свіжий, не закривався.

Крапля крові повільно набухла.

Він зблід.

— Ні.

Ліора сперлася на стіл.

Її тіло вже повертало контроль, але думка не встигала.

Тарен зробив один крок назад.

Нападник підняв стрижень.

Тепер рука тремтіла.

— Поверни.

— Не знаю як.

— Брешеш.

— Ні.

Чоловік кинувся на нього.

Ліора підсікла його ногу й ударила здоровою рукою в основу шиї. Він упав важко й інстинктивно прикрив ребра — рухом людини, для якої перелом раптом знову мав значення.

Ліора притисла його до підлоги коліном.

— Кален! — крикнула вона.

За дверима вже бігли.

Тарен стояв біля стіни й не рухався.

Кален увірвався з двома охоронцями, побачив Ліору, чоловіка на підлозі й Тарена.

— Що сталося?

Ліора відкрила рот.

Не сказала.

Нападник сказав за неї:

— Він забрав моє безсмертя.

У кімнаті стало тихо.

Охоронець на секунду перестав дихати.

Кален подивився на Ліору.

Вона бачила в його обличчі той самий професійний жах, який відчувала сама: факт уже стався, а жодна звична процедура не знала, куди його покласти.

— Усіх вивести, — сказала вона.

— Ліоро...

— Усіх. Кален, залиштесь.

Коли двері зачинилися, Тарен сів на край столу; ноги вже не тримали.

Ліора дивилася на нього.

Він не дивився у відповідь.

— Ви знали, — сказала вона.

— Підозрював.

— Що можете це зробити?

— Не так.

— Як тоді?