ГЛАВА 7. ДВОЄ

Тарен провів ніч у кімнаті над майстернею, яку знімав уже шостий рік, і вперше помітив, що двері погано зачиняються.

Не тому, що розбухли від дощу.

Просто він ніколи не дивився на них як на двері, які хтось може вибити.

На світанку прийшов Кален.

— Я не арештовувати вас прийшов.

— Це мало заспокоює.

— Мене теж.

Кален поставив на стіл папку.

— Прокурорка Вейрен хоче, щоб ви були присутні під час перевірки матеріалів із закритого сегмента.

— Вона ж відсторонила мене.

— Від роботи з доказами без нагляду. Не від існування.

Тарен не відкрив папку.

— Чому вона кличе мене?

Кален зітхнув.

— Бо матеріали можуть стосуватися вашого народження. Якщо так — ви маєте право знати. Якщо ні — нам треба це встановити.

Тарен подивився на нього.

— Це її формулювання?

— Майже.

— Що ви змінили?

— Прибрав три уточнення.

Тарен узяв пальто.

У сховищі Ліора не привіталася.

Не холодно. Просто не витратила на це час.

Перед нею лежали старий акт передачі дитини, реєстровий витяг і сторінка бухгалтерської книги.

— Сядьте.

Тарен сів.

Не туди, куди вказував стілець для відвідувача, а ближче до світла.

Вона помітила. Нічого не сказала.

— Ми знайшли код програми, — сказала Ліора. — «Р-17». Формально вона вивчала стабільність змішаних ліній у випадках, де один із батьків мав регенеративну природу.

— Фенікси.

— Серед іншого.

— Не любите прямі слова.

— Люблю слова, які доведені.

— Вибачте. Забув.

Вона пропустила це.

— Виплати йшли щонайменше семи людям. Саелю, Тору й Вейну — не як дослідникам. Як членам наглядової групи.

— Тобто вони знали.

— Вони отримували гроші.

— Ліоро.

Вона підняла очі.

Він уперше назвав її так без посади.

— Вони отримували гроші від програми, в якій викрали мою матір.

— Ми ще не маємо документа про викрадення.

— Рава сказала.

— Я вірю, що Рава сказала правду.

— Але?

— Але якщо ми хочемо довести, що Вейн і двоє інших брали участь у злочині, нам потрібне більше, ніж правда, якій ми віримо.

Тарен відкинувся на спинку стільця.

— От за це я вас і ненавиджу.

Ліора моргнула.

— Не драматизуйте.

— Я не драматизую. Це дуже конкретна ненависть.

— Добре.

— Ви навіть не образились.

— У мене немає часу.

Він майже усміхнувся. Майже.

Ліора підсунула йому реєстровий витяг.

— Тут запис про дві живі чоловічі народжені одиниці.

Тарен подивився на неї.

— «Одиниці».

— Я теж не люблю формулювання.

— Диво.

Він читав.

Перша дитина: феніксова реакція на третю добу. Висока регенерація. Термостійкість. Залишена під наглядом батьківської сторони.

Друга дитина: явної феніксової реакції не виявлено. Передана материнській лінії. Тарен перестав читати.

— Це я.

— Імовірно.

— Тут дата. Моя дата народження.

— Так.

— І акт передачі.

— Так.

— Ліоро.

Вона видихнула.

— Так. Це ви.

Він повернувся до першого запису.

— І це він.

— Ваш брат.

Брат. Слово впало важче, ніж Тарен очікував.

Тарен провів пальцем під рядком.

— Імені немає.

— Персональна картка вилучена в закритий сегмент.

— Хранитель.

— Велар Тейн має доступ. Я вже подала розширення мандата.

— Дасть?

— Повинен.

— Це не відповідь.

— Тепер ви мене цитуєте.

Тарен підвів очі. Вона виглядала втомленою.

Не красиво втомленою. Просто в неї була червона смуга від коміра й чорнило на пальці.