ГЛАВА 4. ДОЗВОЛЕНІ

Реєстр змішаних ліній містився в будинку без вікон.

Ліора завжди вважала це надмірністю.

Після другої смерті — трохи меншою.

Тарен ішов поруч і рахував двері.

Вона помітила на третій.

На сьомій спитала:

— Навіщо?

— Щоб знати, скільки дверей доведеться пройти назад.

— Коридор прямий.

— Це не причина не рахувати.

— Ви завжди так робите?

— Тільки там, де людям дуже важливо, щоб я не знав, куди мене ведуть.

Ліора не відповіла.

Певною мірою він мав рацію.

Перед останніми дверима їх зупинила працівниця Реєстру й попросила Тарена залишити всі металеві предмети.

Він виклав на стіл два ножі, мідний дріт, три шпильки, стару ложку й маленький гачок.

Працівниця подивилася на Ліору.

— Це все дозволено за його ліцензією?

— Ложка — точно, — сказала Ліора.

Тарен глянув на неї.

Цього разу Кален не було поруч, щоб удавати кашель.

Куратор закритого сегмента представився як Велар Тейн.

Він був безсмертний. Ліора зрозуміла це не з зовнішності, а з того, як персонал тримав дистанцію: не страх, не шана, а звичне припущення, що ця людина буде тут і через сто років.

Велар перевірив її мандат без поспіху.

— Старша прокурорка. Дім Вейрен. Договір взаємного засвідчення з Саелями підтверджено. Друга смерть — Тор?

— Так.

— Формальна підстава доступу до змішаних ліній?

Ліора поклала перед ним копії двох висновків.

— Аномальний магічний залишок, споріднений у двох остаточних смертях. Є ознаки поєднання традицій.

Велар прочитав.

— «Споріднений» — широке слово.

— Саме тому я тут.

Він кивнув.

Не посміхнувся. Не спробував тиснути. Це майже викликало довіру.

— Я можу відкрити вам справи, де офіційно зафіксоване змішування феніксових і ґрунтових або водних ліній. Але персональні картки живих носіїв без окремої санкції — ні.

— Мені потрібні історичні програми, не живі носії.

— Тоді проблеми немає.

Тарен стояв біля стіни й мовчав.

Ліора побачила, як у нього напружилася щелепа на слові «носії».

Велар провів їх до читальної кімнати.

Перші дві години були марними.

Три змішані шлюби, один скандал із спадкуванням, дві заборонені медичні практики, десятки сторінок про те, що в різні століття вважалося «небезпечним поєднанням».

Часто небезпечним виявлялося просто те, що комусь не подобалося.

Тарен читав повільніше за Ліору, але запам’ятовував інше.

— Тут пропущена сторінка.

— Нумерація сходиться.

— Фізично пропущена.

Він показав корінець.

Один аркуш був зрізаний майже врівень.

Ліора покликала архівістку.

Та перевірила картку реставрації.

— Вилучення сто сімдесят три роки тому. Законна процедура.

— Підстава?

— «Захист персональних даних учасника».

— Учасника чого?

Архівістка подивилася на назву справи.

— Програми обмеженого дослідження сумісності ліній.

Тарен засміявся один раз.

Ліора повернулася до нього.

— Що?

— Нічого.

— Ви не смієтеся «ні з чого» в закритому Реєстрі.

— Формулювання.

— Що з ним?

— «Обмежене дослідження сумісності» звучить як люди, які дуже не хотіли писати, що вони робили.

Архівістка образилася за людей, яких не знала.

Ліора — ні.

— Веларе, — сказала вона.

Куратор з’явився через кілька хвилин.

Він вислухав, переглянув картку й відповів:

— Вилучення законне. Матеріал перенесений у персональний сегмент.

— Чий?

— Цього я не можу повідомити в межах вашого доступу.

— Особа померла?

— Не можу повідомити.

— Це стосується феніксової лінії?

— Сама справа вже в категорії, яку ви отримали. Більше — ні.

Тарен сказав:

— Тобто так.

Велар уперше подивився на нього довше.