До розбитого серця

Він покинув тебе в перший день зими,
Сказавши так по-дурному і бридко:
"Знаєш, щось надто різні ми"
Той тихий плач, що як він думав пройде швидко,
Все не втихав, проігнорований і не почутий.

Так довго мучивши розмовою пустою,
Він поклав трубку й попрощався назавжди.
Сльози, викликані правдою простою —
Ніхто не любив твої вірші та не цінив тиради.
Пустка. В серці пустка і в душі.

Так погано пишуться вірші,
Але то пусте — він жоден не зберіг.
Траплялись люди часом навіть гірші.
Проте й до нього не шукай доріг.
Зима ця довга. А ти просто відпусти, забудь.

Твоє серце не розбите, воно просто змерзло.
Воно розтане навесні разом із снігом,
І все, що твою душу скривджену так дерло,
Літнім сміхом змінится бігом.
Не плач більше. Не розпадайся на шматки.

Заший шрами та наклади на них латки.

Fata Morgana

Подобається

#1852 в Різне
#359 в Поезія
#7505 в Любовні романи
#1774 в Короткий любовний роман

У тексті є: короткі вірші, ліричне кохання, перша закоханість

Відредаговано: 04.05.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись