ДО РІЧНИЦІ ВИЗВОЛЕННЯ МІСТА ХЕРСОН

Мореас Фрост

                                         ДО РІЧНИЦІ ВИЗВОЛЕННЯ МІСТА ХЕРСОН

   Взагалі-то цей святковий репортаж мав з'явитися днями раніше, а саме 11 листопада 2023 року.

   Саме цього осіннього дня рік тому в мій рідний Херсон після восьми місяців окупації міста рашистсько-фашистським режимом увійшли перші передові підрозділи визвольної Армії ЗСУ. На добу раніше останні військові загони - спеціальні зондер-команди (підривники) рашистів залишили місто, заваливши за собою шість прольотів Антонівського мосту, і розташувалися гарнізонами на протилежному, лівому березі Дніпра, у ближніх до міста райцентрах - містечках Олешки та Гола Пристань. Ну, про те лиходійство, яке ці варвари накоїли в місті перед тим, як його покинути, я додам наприкінці цього репортажу.

   Однак саме цього дня, 11 листопада 2023 року, над містом вирувала моторошна негода, просто шалена буря. Це було на кшталт армагеддону - натуральна гроза з ураганним вітром, сильним дощем, з дикими блискавками, що супроводжувалися гуркотом грому. Коли це, за яких часів у таку листопадову пору в славному Херсоні траплялися подібні світлопреставлення?! Щось не можу я пригадати нічого подібного за своє чимале життя в рідному місті!

   Ця буря, що прийшла до кінця дня, протримала жителів у напрузі кілька годин. Детальними даними про наслідки стихії я не володію. Але лише знаю, що в місті виявилося повалено чимало дерев. Та й мені довелося поспостерігати з балкона, як 20-метрові 50-річні тополі, що ростуть вздовж мого проспекту, згинало до землі поривами вітру майже наполовину їх зросту. І ось із настанням темряви щось трапилося з енергопостачанням - вирубилася електрика по всьому місту. Згодом її подекуди місцями відновлювали поступово. Але, у більшості районів її не було майже добу. Слідом за зникненням електроенергії пропав і інтернет, і довго не міг відновитися... Ось і головна причина затримки з цим моїм посланням.

   Але тут я затіяв свою розмову зовсім не про бурю з її викрутасами, а з нагоди річниці визволення мого міста від ворога хотів поділитися деякими своїми спогадами про ті вже віддалені в часі дні річної давності.

   Ще за тиждень до події ми спостерігали за нервовою метушнею ФСБ-івців, поліцаїв (росгвардії) і військових рашистів - з підвищеною активністю вони носилися містом взад-вперед як очманілі. А десь ще за місяць до втечі, у них уже щосили кипіла робота зі всебічного грабежу міста. "Обчистили", відверто змародьорили, всі навчальні та громадські заклади, а також бізнесово-виробничі й адміністративні організації та підприємства. Вивозилося все, що мало хоч якусь цінність, аж до ліжок із лікарень і столів із навчальних закладів. Ця підла "сарана" нічим не гребувала. А ось в останній тиждень вони конкретно займалися мінуванням і диверсіями на об'єктах ЖКГ. Масово "віджимався" приватний автотранспорт. Особливо популярними були вантажні авто і бусики. Загалом, до приходу наших військ місто залишилося "голе, як сокіл". До того ж за добу до своєї втечі в місті почав свій місячний відлік повний блек-аут - було відключено все: воду, електрику, тепло, зв'язок. Залишалося недоторканим тільки газопостачання. Просто не встигли до нього дістатися - ЗСУ на п'яти наступало...

   Те, що рашисти покинули місто, нам, простим громадянам, стало відомо вже в другій половині 10 листопада 2022 року. Це було дуже хвилююче, коли ми побачили, як нашим мікрорайоном спочатку проїхала армійська машина (напевно, це були ССО-шники-розвідники) з великим синьо-жовтим прапором, що розвивається, а невдовзі, у другий половині дня з'явилася фура, яка йшла від біг-борду до біг-борду, і група волонтерів на її даху послідовно здирала з плакатів традиційні знущальні рашистські написи: "Херсон з Росією назавжди!" та у тому самому дусі решту. Смішні, звісно, ці написи... А наступного дня з'явилася машина місцевої рекламної компанії, що розвішувала вже наші плакати на тих самих біг-бордах із милими серцю написами: "Рідні, ми вільні!".

   Того ж 11 листопада в середині дня на головній площі Херсона - площі Свободи - городяни вже могли радісно обійнятися з першими нашими визволителями - воїнами ЗСУ. А ще зранку в місто заїхали спеціальні загони ССО ЗСУ з саперними підрозділами, розпочавши розмінування всіх адміністративних об'єктів і служб.

   А наступного дня, 12 листопада, до міста завітав президент Зеленський. Приїхав привітати і підтримати херсонців. На площі Свободи перед облдержадміністрацією відбувся мітинг із його виступом.

   Щоб запустити все ЖКГ так, як належить, нашим ремонтникам, посиленим фахівцями з інших міст, знадобилося близько місяця. Так усе наплутали і привели в непридатність, а десь і попідривали все те обладнання, що не змогли або не встигли демонтувати і вивезти у свою рашку «асвабадители».
   Треба сказати, що я з сім'єю від початку війни і до сьогоднішнього дня залишалися в місті, нікуди не виїжджаючи. І всі принади окупації, а потім і місячний за часом блек-аут, а далі й період повені після вибуху каховської плотини - всього ми тут надивилися і відчули...

   Звичайно, це складно передати, як в період блек-ауту було важко пристосуватися до стану речей, коли тобі навіть чай приготувати нема на чому. Тим паче осінь видалася холодною і дощовою, і в квартирі було холодно і сиро. На телефони намагалися зловити повітряний інтернет, щоб хоч якось бути в курсі подій. А тут ще й обстріли міста почалися неабиякі...

   До нашої біди, наш мікрорайон не газифікований, з електроплитами. Тому нам було особливо паршиво і складно. Доводилося щодня ходити до знайомих у сусідній мікрорайон із газопостачанням із термосом і каструлею, щоб приготувати якусь елементарну їжу на день. Ще виручала євангелістська церква, що знаходилася поруч. Там можна було зарядити телефон від працюючого генератора, і там теж роздавали окріп бажаючим. Тут же брали, вистоюючи нескінченні черги, питну воду з церковної свердловини. А поруч із церквою один раз на день із сусіднього міста Миколаїв приїжджав бусик, з якого роздавали безкоштовно вже готову їжу. У цей самий час приїжджала й гуманітарна допомога із закордону та інших регіонів країни, видавали набори ходових продуктів харчування. Але з цим були свої складнощі – люди пхалися, була велика черга. Дехто з мешканців у дворах висоток готували їжу, розпалюючи багаття. Але ми не скиглили, а навпаки були раді тому факту, що наших поневолювачів у місті немає (як же вони нас дратували!.. а особливо під кінець терміну!). Загалом ми жили тим, що скоро наше життя налагодиться. Саме так воно, звісно, й трапилося - налагодилося, майже через місяць. Електрика разом із мобільним зв'язком з'явилася лише 5 грудня, слідом 9 грудня до нас прийшов, нарешті, інтернет. А 11 грудня відновилося опалення. Такі от були реалії. Ось так ми протрималися…