РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ. Частина 2.

Ніби у вдячність за візит міністра Авіатор купив мені невдовбенно дороге кольє. Але я чудово розуміла, чого він це робить: він хоче будь що втримати мене поруч. Може він  почав замислюватись про якісь офіційні відносини? Хто зна... Бо з іншого боку, розуміючи мою небезпечність він навпаки хоче позбутися мене, але поки не придумав як це зробити, чи ще не готовий до цього.

Треба було грати на випередження. А у лікарів, для того, щоб краще боротися із хворобою, треба викликати її загострення.

Отже, шоу з Антуаном необхідно було розіграти до кінця. Бо перший візит міністра транспорту був лише розминкою.

Але Авіатор навіть не здогадувався про це, тому вирішив поглузувати з мене:

– Що, твоє студентське кохання зробило тобі ручкою? Дивні люди ці французи – дама до них з усією душею, авек плезір, так би мовити, а вони чомусь тікають до своїх трансвеститів… От негідники.

Майкл весело розсміявся закинувши голову.

– Не хвилюйся, солоденький. Моє студентське кохання ще повернеться до нашого стенду у день закриття виставки і приведе свого татуся. Звісно, якщо ти не проти.

Авіатор одразу припинив сміятися. Його обличчя трохи зблідло, й в очах спалахнуло занепокоєння.

– А ти зможеш це зробити? 

– Звісно ж. Для тебе – у вогонь і у воду, солоденький. Ти ж не забув, що заради тебе я навіть навчилася стрибати з парашутом?

Я навмисно нагадала йому про наші спільні стрибки – кілька місяців тому я вирішила підтримати Авіатора в його хобі, й погодилася пройти тренування, хоча мені й було до смерті страшно.

Він примружився, ніби не довіряючи моїм словам, а потім, обхопивши за талію, притулив до себе.

– Ти в мене справжній скарб! Тільки от ніколи не знаєш, чим завтра обернеться володіння цим скарбом… Правда?

– А ти живи сьогоднішнім днем – так набагато легше.– порадила я і чарівно посміхнулася.

Міністр транспорту був розсіяний і сумно усміхався. З нагоди успішного закінчення салону в Ле Бурже газети зробили йому подарунок – розпатякали про те, що юна топ-модель, яку він спонсорував, втекла від нього до кінорежисера, який прославився на останньому фестивалі у Каннах фільмом про транссексуалів. Сюжет, у двох словах, такий: чоловік і дружина живуть безрадісним подружнім життям, скандалять, зраджують один одному – і врешті-решт розлучаються. У пошуках гармонії з ворожим світом обидва вони змінюють за допомогою найскладнішої операції свою стать. Чоловік стає жінкою, а дружина, навпаки, чоловіком. Потім вони знову зустрічаються, закохуються, одружуються. І щасливі! Фільм справив таке враження, що кількість людей, які прагнули змінити стать, збільшилася втричі! Режисер отримав усі знані та незнані премії. До цього тріумфатора і пішла юна топ-модель від свого нудного міністра. Подейкували, що навіть президент Франції висловив йому свої співчуття. Антуан, як вірний син, був цієї важкої хвилини поруч із батьком і, судячи з виразу обличчя, розважав батька, відпускаючи різноманітні гидоти на адресу присутніх.

Міністр привітався з Авіатором як із старим знайомим, і у них зав’язалася невимушена напівофіційна бесіда, яку переводив вже зовсім інший перекладач  – молодий чорнявий хлопчина, із занадто жвавими очима.

От тут і сталося непередбачуване для Авіатора дійство. Нахабне міністереня повело мене в куточок – і ми весело балакали, згадуючи наші студентські витівки. Майкл пильно спостерігав за нами, ще нічого не розуміючи. На якийсь час його  відвернули кілька ділових французів – йшлося, мабуть, про інвестиції в компанію Авіатора. Він же ж, зрозуміло, умовляв цих чучундр вкладати грошенята навіть не замислюючись – і обіцяв запаморочливі прибутки. 

Коли він знову знайшов поглядом мене та Антуана в натовпі, цього одного погляду вистачило, щоб зрозуміти – його особиста помічниця готує йому міжнародну ганьбу. На моєму обличчі був такий знайомий йому  вираз захоплення, а тіло, майстерно оголене дорогою вечірньою сукнею (яку він, дурник, сам встиг мені вчора подарувати!), тремтіло, готуючись до прицільного стрибка в нове ліжко!

Навіщо? Але тут йому все стало зрозуміло. Він – варіант відпрацьований: побувавши послідовно коханкою перспективного  авіатора з міжнародним ім’ям – Майкла Старка, і сина міністра Франції, я здобуду постільний родовід, що дозволить мені надалі, кинувши кучерявого Антуашу, цілком пристойно влаштуватися в Парижі. Французькі багатії марнославні та пишаються своїми попередниками, як знатними предками. Хоча не виключено, що Майкл міг вирішити й інше – я влаштувала все це просто заради того, щоб побачити на обличчі всемогутнього Авіатора гримасу безсилого сказу. Але його гримаси на той момент мене вже не надихали і не задовольняли. Треба було переходити до кульмінації.

Отже, Майкл побачив, як я випливаю з зали під руку з Антуаном. Синок на ходу демонстративно помахав ручкою таткові. Міністр професійно оцінив мою звивисту ходу і просвітлів, почуваючи себе, вочевидь, трохи краще, бо його син  частково помстився за нього роду чоловічому... 

Біля самих дверей я напівобернулася, відшукала налиті кров'ю очі Авіатора і залишила йому на згадку ласкаву посмішку Юдіфі, що прощається з головою Олоферна.

– Сука!

– Пробачте, недостатньо зрозумів? - здивувався міністр.

– Це я не вам…– почервонів Авіатор.

Наступного дня вся бульварна паризька преса була переповнена знущаннями над Авіатором. І навіть в одній респектабельній газеті з'явилася начебто ненароком карикатурка, що зображала хвацького галльського півника, який цвяхами прибиває розлогі оленячі роги до лоба кремезного літачка з логотипом Майклової компанії.