РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ. Частина 1.

Паризький авіасалон став міжнародним тріумфом «Transaviation».  Хоча про Антуана я дещо прибрехала, але розрахувала все правильно: через два дні Авіатор вже танцював навколо своїх літаків розповідаючи французькому міністрові про свій повітряний потенціал. Голова французької транспортної авіації, неквапливий, доглянутий пан, який витрачає на ґрунтовні обіди часу втричі більше, ніж на державні справи, слухав його з тонкою, мудрою усмішкою, яка буває лише у людей, які регулярно читають зведення спецслужб. Поруч сумував міністерський син Антуан – худий красень з вологими чорними кучерями і легкою паскудинкою в обличчі. Зазвичай такі гаденята і влаштовують своїм блискучим татусям загальнонаціональні скандали з наркотою або якоюсь малолітньою повією, що викинулася з вікна. Втім, і тато періодично ставав героєм різноманітних сексуальних скандальчиків, втім, президент Франції, сам відомий ходок наліво, дивився на все це крізь пальці.

За протоколом Авіаторови рулади спочатку перекладала француженка, яка розмовляла англійською з акцентом ворони, яку навчили розмовляти. Я скромно стояла за спиною Майкла, підказувала слова яких їй бракувало та виправляла зовсім страшні помилки. Нарешті ворона каркнула та безнадійно заплуталася в авіаційній термінології. Вона розгублено посміхнулася, надула щоки і видала звук, що означає у французів повне безсилля перед підступністю долі. Ми ж зазвичай у подібних випадках чухаємо потилицю або дупу.

Я вийшла з-за спини Авіатора і рішуче взяла справу до своїх рук.

Перекладаючи, я встигала переморгуватися із своїм давнім знайомим – Антуаном, не забуваючи перевіряти  реакцію Майкла на це. Він шаленів. Ще б пак! Як я все тонко розрахувала! Він був впевнений, що я все розрахувала, щоб витончено звалити від нього: міністерський синок, що колись сидів зі мною за однією партою, лягає зі мною в одне ліжко. А як я вмію прив'язувати до себе чоловіків подвійним морським вузлом, йому відомо. Потім він, як сявка, благав би мене сприяти розвитку спільного з французами авіабізнесу, а я б насолоджувалася його приниженням!

Я відчувала, що Майкл вже готовий мене вбити прямо тут. Але Антуан помахав мені ручкою і пішов слідом за татом у невідомий світ галльської розпусти, витончено-огидної, як сир «рокфор». 

Майкл з полегшенням зітхнув і на його обличчі з’явилася знайома мені дитячо-щаслива посмішка.

А я ледь стримувалася, щоб не розреготатися вголос. Боже, мій, невже мені вдалося настільки закохати в себе Авіатора?