РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ. Частина 1.

Оскільки я мала отримати від Еда довіру як інформатор з “Каскаду”, мені треба було підготувати собі залізну легенду й довести, що я більше не маю жодних зв’язків з його керівництвом.

Наступного дня я зі свого телефона, який на мою думку мав прослуховуватися, набрала приймальну “Каскада”. 

Трубку зняла Леська, молодший менеджер, яка заміняла секретарку, тобто мене, і яку я дуже добре знала та була з нею в доволі теплих та дружніх стосунках.

– Привіт, дорогесенька, це, Катя, Катя Садовська. Добре, що впізнала… З'єднай мене, будь ласка, з шефом. У мене до нього термінова справа.

– Катя… – Леська забарилася, і в трубці на кілька хвилин запанувала мовчанка.

– Ти чого, Лесь? Шеф на місці?

– Шеф на місці. А ти хіба не знаєш?

– Чого я не знаю?

– Що тебе звільнено…

– Мене???

– Так.

– Це якесь непорозуміння, – якісним неживим голосом промовила я.

– Катя, мені дуже шкода, але у мене на столі лежить наказ про твоє звільнення. – Голос у Леськи був дуже засмучений. Мабуть, вона почувала себе незручно від того, що цю неприємну новину мені довелося почути саме з її вуст.

– А яким числом датовано наказ?

– Сьогоднішнім.

– А за що?

– За статтею.

– Нічого собі! Навіть за статтею! А що я наробила? – буквально закричала я в трубку, можливо трохи переграючи.

– Катя, Геннадій сказав, що тебе послали на курси підвищення кваліфікації, але натомість ти влаштувалася в Дніпрі до конкуруючої компанії “Оріон” і почала зливати їй всю інформацію про нашу компанію. Він сказав, що “Оріон” тобі добре заплатив, і ти пішла на промислове шпигунство.

– Що, прям так і сказав?

– Я передаю тобі слово в слово.

– Але ж це повна дурня!

– Я не знаю. Сьогодні вранці шеф прийшов злий як собака. Я його ще ніколи таким не бачила. Як з ланцюга спустили. Зібрав усіх на п'ятихвилинку і зачитав наказ про твоє звільнення. Потім його аргументував. А ще сказав: якщо ще когось з співробітників буде викрито у промисловому шпигунстві, то його відразу звільнять.

– Маячня якась. Шеф з глузду, з’їхав чи що?!

– Деякі дівчата йому не повірили і після п'ятихвилинки зателефонували до “Оріона”. Там підтвердили цю інформацію і сказали, що ти прийнята на роботу як секретарка. – Леська замовкла і швидко додала: – Мені дуже шкода!

– Чортівня! З'єднай мене з ним, будь ласка, бо в нього мобільний вимкнений.– збрехала я, – Нехай він пояснить, що відбувається.

– Він сказав, щоб я більш ніколи тебе з ним не з'єднувала, що йому більше нема про що з тобою розмовляти. Він навіть попередив охорону, щоб вона не пускала тебе до офісу. А також він просив тобі передати, що твоя трудова книжка буде надіслана на твою домашню адресу. Тож їхати за нею не треба.

– То ти мене з ним не з’єднаєш? – наполягала я, наче не вірячи її словам.

– Катя, по-людськи я дуже добре тебе розумію, але зрозумій і ти мене. Я лише менеджер і повинна підкорятися наказу начальства. Наказ є наказ. Інакше мене теж звільнять. І… вибач – мені треба працювати.

На тому кінці почулися короткі гудки.