РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина 3.

Я завмерла. Потім різко підвела голову і подивилася на Геннадія.

– Що ти сказав?

– Я сказав, що якщо ти підеш заради мене на промислове шпигунство, то я одружуся з тобою.

– Ти не захворів? Ти як себе почуваєш? – поцікавилася я про всяк випадок.

– Дуже добре, – швидко відповів він мені.

 – Але ж ти одружений! У нас в країні заборонено двоєженство, – уїдливо промовила я.

–  Я розлучуся заради того, щоб бути з тобою.

Настала пауза. Потім я просто не втрималася і вибухнула реготом.

–  Я сказав щось смішне? Тобі весело від моїх слів? –  у голосі Геннадія почулася неприхована образа.

–  Звичайно ж, смішне. Це ж треба таке вигадати: якщо ми знищимо конкуруючу компанію, то ти на мені одружишся. А якщо не знищимо?

– Знищимо. – рішучості Геннадійа можна було лише позаздрити. – Коли ми разом, то ми сила. Поки ти будеш видобувати необхідну для нас інформацію, я поступово готуватиму свою дружину до розлучення.

Я пригадала пику його дружини й поморщилася. 

– А діти?

– До чого тут діти?

– Як це до чого? Наскільки мені відомо, ти маєш двох дітей.

– Дочка вже доросла. Цього року школу закінчує. Син також не маленький. Я ж не відмовляюся від дітей, я назавжди залишусь для них батьком. Катя, але ти ж сама знаєш – якщо людина йде з сім'ї, то це не означає, що вона кидає своїх дітей. Я просто не житиму зі своєю дружиною, але це не означає, що я не піклуватимуся про своїх дітей.

Я дивилася на Геннадія і не вірила, що чую від нього те, про що я ще сьогодні вдень навіть боялася мріяти. Геннадій зі мною одружується, хто б міг подумати! Тільки він ставить переді мною свої умови, які я маю виконати. Все не як у людей, чорт забирай. Найприкріше було те, що таке могло статися тільки зі мною. Зазвичай чоловіки йдуть із сім'ї, бо божеволіють закохавшися в іншу жінку. Жодних умов при цьому ніхто не ставить. Мені завжди здавалося, що кохання та умови – це речі несумісні.

Не промовивши жодного слова, я вийшла з кухні, пройшла в зал, лягла на диван і почала тупо дивитися в стелю. Геннадій пішов за мною, сів на краєчок дивана і, трохи піднявши мої ноги, поклав їх до себе на коліна.

- Катя, ти не хочеш за мене заміж? – у його голосі почулося занепокоєння.

– Хочу, – байдуже відповіла я.

– А чому тоді в тебе такий голос? Де твоя радість? Ти відповідаєш так, ніби робиш мені якусь велику послугу.

– Я хочу за тебе заміж без жодних умов.

– Значить, ти просто мене не любиш, – сказав Геннадій і, вставши, почав збиратися на роботу.

Почувши, що він вже відчинив вхідні двері, навіть не думаючи зі мною попрощатися, я схопилася і кинулася в хол.

– Ти що, отак можеш піти?

– Як?

– Навіть не сказавши мені «до побачення».

– До побачення. Тепер я можу йти? – по обличчю Геннадія було видно, що зараз він дуже роздратований.

– А як щодо розлучення?

– Але ж ти не хочеш, щоб я розлучався.

– Хочу. Я тільки не хочу, щоб ти підкладав мене під іншого чоловіка.

Очі Геннадійа миттєво стали якимись злими. Я навіть пошкодувала, що промовила останню фразу.

– Катя, я тебе ні під кого не підкладаю, – карбуючи кожне слово, сказав він. – Я просто прошу тебе допомогти врятувати нашу компанію. Ти єдина людина, якій я довіряю, а ти навіть не намагаєшся оцінити мою довіру. Я не можу звернутися з подібним проханням до когось іншого, бо знаю, що з цим дорученням ніхто краще за тебе не впорається. Ти гарна, розумна дівчина, вмієш себе подати. У мене буде чудова нагода переконатися в тому, що ти віддана нашій компанії.

– А ти в цьому маєш сумнів?

– Я не вірю словам. Мені потрібні вчинки.

Геннадій демонстративно подивився на свій дорогий годинник і, похитавши головою, сказав, що ми вже спізнюємся на роботу.

– Відійди від дверей. Мені вже час йти.

Я перебувала в повній розгубленості і не знала, як поводитися далі.

– А якщо я не влаштуюсь в «Оріон» секретаркою, ти мене звільниш?

– Я сподіваюся, що ти станеш моєю дружиною, – Геннадій ухилився від відповіді на моє запитання і почав свердлити мене поглядом. – Мені буде дуже шкода, якщо ти не виправдаєш моїх сподівань. Якщо ти мене любиш, то маєш довести свою любов до мене і вірність компанії. Ти досить розумна для того, щоб закрутити роман із начальником «Оріона» та вичепити потрібну нам інформацію. Зрозумій, потрібні не тільки довгі ноги, великі груди, довге волосся та пухкі губи. Потрібні ще й мізки. А вони в тебе є. Я у цьому навіть не сумніваюся. А вже як проходитиме цей роман – через ліжко чи ні, я не хочу про це думати. Це вирішувати лише тобі.

–  Отже, тобі байдуже?

– Як вийде, так і буде, – Геннадій знову ухилився від відповіді. – Жодних зрад не повинно бути тоді, коли ми житимемо разом, а зараз… Зараз ти вільна дівчина. А я можу спати зі своєю дружиною, якщо ми раптом помиримося. Я не берегтиму тобі вірності, і ти не зобов'язана це робити.

Фраза про те, що Геннадій помириться та ще й спатиме зі своєю дружиною, прозвучала для мене як ляпас, і я відчула гострий душевний біль. І все ж я не подала виду, що вона мене дуже сильно зачепила, точніше, трактором проїхалася по моєму самолюбству.

– А якщо ми житимемо разом, ми теж тоді не будемо зобов'язані зберігати один одному вірність?

–  Я вже відповів на твоє запитання. Якщо ми житимемо разом, то ні про які зради не може бути й мови. Якщо я дізнаюся, що ти мені зраджуєш, то просто візьму тебе за ногу, підвішу на найближчому дереві і піду. І ніхто не зможе мене зупинити.

– Я ніколи тобі не зраджу, – я посміхнулася і притулилася до грудей Геннадія. - Якщо ти справді підеш з сім'ї і станеш жити зі мною, то я буду тобі найвірнішою дружиною.

– Я в цьому анітрохи не сумніваюся.

Витримавши невелику паузу, я відійшла від дверей і ледь чутно промовила:

–  Завтра ж поїду до Дніпра.

–  Ти впевнена?