РОЗДІЛ П'ЯТИЙ. Частина 1.

Геннадій приїхав одразу, як я вийшла з душу. Він дбайливо притис мене до себе й поцілував мене у лоба.

– Вибач, я нічого не приготувала, бо не додумалася заїхати у супермаркет… я збиралася, чесно, після душа. Просто дуже втомилася… думаю: приму душ, а тоді вже…

– Дурниці, це я винен, що в мене як у справжнього холостяка миша в холодильнику вдавилася. Зараз замовимо і вечерю, і сніданок на завтра.

Він швидко витяг смартфон і набрав номер. Було видно, що для нього замовляти їжу по телефону – буденна річ. Він назвав меню, назвав напої, які хотів замовити й поклав слухавку.

Їжу привезли дуже швидко – вони ніби тільки й чекали на його дзвінок, щоб одразу примчати до нас. Кур’єр поставив у передпокої три пакети – з вечерею, сніданком та напоями, й швидко зник, отримавши чайові.

Ми по-сімейному всілися за стіл, увімкнувши телевізор і відкоркувавши пляшечку вина.

Я дивилася на Геннадія закоханим поглядом. В голові крутився вихор думок і запитань. Але з чогось треба було починати. 

– Скажи, а ти оцю квартиру тримаєш спеціально для випадків коли тобі треба… побути самому? – запитала я з цікавістю.

Геннадій хмикнув і відвів очі.

– Взагалі-то, це не моя квартира… Мій друг залишає мені від неї ключі, коли виїжджає надовго за кордон. Зараз він відправився на цілий рік до Еміратів…

– Тож за рік нам треба буде кудись з’їхати? – я не приховувала розчарування.

– Чому ж “кудись”? – ображенно заперечив Геннадій. – У мене є велика квартира в елітній новобудові, в якій треба тільки зробити ремонт. І я хочу, щоб ми його зробили разом, під себе, якщо, звісно ж, ти не заперечуєш.

Мені відлягло від серця. Я схопилася з місця, всілася до нього на коліна й ніжно поцілувала в губи… Виспатися мені знову не пощастить – ну і нехай…

Як і попередня, ця ніч була просто незвичайною. Я намагалася обдарувати Геннадія теплом, ніжністю. Мені хотілося, щоб він відчував себе бажаним і приголомшливим коханцем. Особливо мені подобалося у Геннадії те, що він дуже емоційна людина. Він миттєво відзивався на мої ласки, пристрасно притискаючи мене до себе і стогнучи від насолоди. Для нас не існувало жодних перешкод та заборон. Мені хотілося зробити для нього ВСЕ і в ніч насолод подарувати йому те, про що він мріє і панувати в ліжку над цим чоловіком.

Ми змогли вгамуватися тільки під ранок і навіть примудрилися поспати кілька годин, бо треба було їхати на роботу. Прийнявши душ, я зайнялася підігріванням сніданку, а він, йдучи до ванної, по-батьківському поцілував мене у маківку.

– Слухай, а що сьогодні вночі було? – запитав він мене.

– Ти про що?

– Про те, що ми зробили ЦЕ без краватки!

– Не може бути! – театрально розвела я руками.

– Може.

– Щось я про неї зовсім забула.

– Під час занять сексом у готелі ти просила мене не знімати краватку. Вчора я навмисно його не надів, коли ліг у ліжко. Лежав і чекав, що ти знову звернешся до мене з цим безглуздим проханням. Але ти навіть не звернула на це уваги. Ти хоч розумієш, що ми зробили все без краватки?!

– Розумію, – не приховуючи посмішки, відповіла я. – Просто я вчора пережила такий стрес, переїхавши до тебе, що навіть забула надіти на тебе основний атрибут нашого сексу – краватку.

– А ти знаєш, на мою думку, і без неї вийшло дуже непогано. Як ти вважаєш?

– На мою думку – теж непогано.

– А то лежиш, як дурень, і не знаєш, задушиш ти мене цією краваткою чи все обійдеться. Я радий, що вона нам більше не потрібна і що я цікавлю тебе не лише в краватці, а й без неї.

Ми обидва засміялися та сіли снідати. Побачивши, що Геннадій чимось стурбований, я відразу запитала:

– Геннадію, ти чимось схвильований і дуже напружений. – Я притиснула до грудей його голову і почала ласкаво гладити її.

– Так, на роботі надто багато проблем.

– Яких?

– Нині не час говорити про роботу.

– Скажи мені. Ми ж з тобою працюємо разом. Отже, ми маємо спільні проблеми.

– Потім поговоримо, може, ввечері… – відмахнувся від мого запитання Геннадій. – Тобі не треба хвилюватись з цього приводу.

– Щось трапилося?

– Я ж тобі кажу – потім поговоримо.

Геннадій подивився на годинник, даючи мені зрозуміти, що йому час іти на роботу. Мені, звичайно ж, теж треба було б збиратись, щоб вирушити слідом за ним, але я взяла його за руку і запитала вже наполегливіше:

– У нас якісь неприємності?

– У нас все дуже добре. Просто у Дніпрі з’явився дуже сильний конкурент. Розумієш, він нас топить.

– Ти кажеш про компанію «Оріон»?

–  Саме про неї... Ти розумієш, «Оріон» свідомо нас топить. Цілеспрямовано.

– Ти в цьому впевнений?

– А інакше просто не може бути.

Я бачила, що Геннадій дуже засмучений, та й не дуже це приховував. Судячи з його стурбованого обличчя, на нашу компанію чекали серйозні проблеми.

– Невже все зовсім погано?

– Гірше й нема куди... Ті ж підрядні фірми, які протягом багатьох років досить плідно співпрацювали з нами, тепер працюють з «Оріоном», а нашу компанію ігнорують. Звичайно, той контракт, що ти допомогла отримати – то дуже добре, але він скоріше виключення, і не міняє загальної невтішної картини. Якщо так буде й надалі то… – Тут Геннадій змінився в обличчі і вдарив кулаком по столу. – Ми швидше їх потопимо, аніж вони нас. От побачиш!

– Я в цьому навіть не сумніваюся, – я спробувала підтримати його.

– Але для цього мені потрібна твоя допомога.

– Моя? – я щиро здивувалася і присіла на стілець, що стояв неподалік.

– Ти маєш допомогти і мені, і компанії. Ти допоможеш?

– Звичайно, я зроблю все, що потрібно, – з гордістю вимовила я і, трохи помовчавши, додала: – Ти знаєш, я дуже рада, що ти ділишся зі мною усіма проблемами. Я впевнена, що разом ми обов'язково розрулимо ситуацію.

– Я хотів поговорити про це потім, коли ми ввечері повернемося з роботи, але якщо ти так наполягаєш…