РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Частина 2.

Розмова з Нінкою мене дещо засмутила. Мабуть вона мені заздрить. Я взагалі ніколи не засуджувала коханок. На жаль, кохання не вибирає ані вільних чоловіків, ані вільних жінок. Кожна з нас сьогодні може бути дружиною, а завтра коханкою. І навпаки. Кажуть, коханки розбивають сім'ї. Насправді коханки самі найчастіше перебувають у полоні ілюзій.

Ідеальних шлюбів немає. Чоловік, проживши багато років у шлюбі, якось закохується і починає будувати стосунки на стороні. Цілком можливо, чоловік ще любить дружину і намагається повернути собі відчуття новизни почуттів. Найчастіше у таких ситуаціях коханка залишається у розбитого корита. Її просто замінюють на іншу жінку.

Чоловік все ще хоче почуватися привабливим, потрібним, коханим. Він першим відчуває дефіцит емоційного тепла. Можливо, у перші місяці чоловіка-зрадника і коханку пов'язує просто добротний секс, але може статися і так, що вони прив'яжуться один до одного по-справжньому. Але це буває не часто.

Мало який чоловік здатний зробити вибір між звичним та новим життям на користь нових відносин. Він мучиться почуттям провини перед законною половиною, любить дітей і метушиться між дружиною та новою коханою.

Ситуація «чоловік, дружина та коханка» може тривати роками. Найчастіше у цьому трикутнику страждають усі. Мучиться дружина, яка віддала чоловікові свої найкращі роки. Переживає коханка, яка роками живе мрією та надією. Божеволіє чоловік, який боїться зробити вибір і не хоче втратити ані тієї, ані іншої. Відбувається сімейний розрив, або створюється нова сім'я.

Якщо у «трикутнику» немає розвитку, чоловік і жінка просто зустрічаються і не роблять конкретних кроків один до одного, то від таких стосунків треба тікати. Одного прекрасного дня до коханки прийде розуміння того, що одружений чоловік – це порожній лотерейний білет. Той, хто справді хоче змінити життя, не тягтиме роками і зробить рішучий крок. Тому, щоб не було надалі болісно, краще розглядати свого одруженого коханця як тимчасове захоплення, доки немає більш гідного кандидата. Я знала випадки, коли чоловіки йшли з сім'ї, створювали нову і згодом ставали коханцями своїх колишніх дружин. Чоловік починає навідувати колишню дружину нібито для допомоги їй та дітям. І починає робити це дедалі частіше і нарешті заявляє:

– Не можу. Тягне мене туди…

– Не можеш, то повертайся.

– Зрозумій, ти краще, ніж вона, – починає виправдовуватися чоловік. — З тобою життя, як на розкішному курорті, а з будь-якого курорту завжди хочеться повернутися додому.

В результаті він збирає речі та повертається до своєї колишньої.

А ще є варіанти, коли після повернення він знову метушиться між двома жінками. І тоді знову страждають усі троє, все повертається “на круги своя”.

Сильна стать боїться змін. Чоловіка стримує прихильність до побутових звичок. Слово «кохання» для нього найчастіше асоціюється із сексом, але ніяк не із спільним життям. Для чоловіка шлюб – це звичний побут. Він роками може переконувати коханку в тому, що піде до неї назавжди, і навіть сам починає в це вірити, але підсвідомо шукатиме привід, щоб нескінченно відкладати реалізацію цього рішення…

Проте ці висновки я зробила дещо пізніше. А зараз я була окрилена своїм службовим романом – бо це в мене було вперше, а також своєю легкою закоханістю, яка, як я сподівалася, мала згодом перерости у велику всепоглинаючу страсть.

Робочий день добіг кінця під знаком перемоги – ми підписали контракт з американцями. Шеф викликав майже весь колектив у приймальню, вийшов до нас і публічно подякував мені від імені фірми за допомогу та пообіцяв виписати премію.

– От, – сказав він, – дивіться, які кадри виховує наш колектив. Садовська тільки кілька місяців у нас працює, а вже оперативно приймає стратегічні рішення. Саме завдяки їй ми змогли не тільки укласти вигідну угоду, а й фактично задарма отримати частку у великому виробничому комплексі. Тому, сподіваюся, що ні в кого не виникне питань, щодо підвищення Садовської до посади провідного менеджера у зовнішньоекономічному відділі нашої компанії. Тим більше, що ця посада на даний момент у нас вакантна.

Промову шефа зустріли оплесками, бо всі знали, що за традицією, той хто йде на підвищення має виставлятися.

Коли шеф зник у кабінеті я показово-втомлено видихнула й розповіла трудовому колективу про важкі баталії з американцями на фоні моїх мелодраматичних особистих проблем. Я сказала, що я зараз безхатько, й ночую то в офісі, то в подруги, а тому маю спершу вирішити свої побутові питання, і лише тоді виставлятимуся за підвищення. Колектив був не проти відкласти наш сабантуй, а тому, після того, як Геннадій залишив офіс, я теж почала збиратися. Ключі від його квартири, разом з адресою на клаптику папера, я знайшла у шухляді свого стола – про це він написав мені у месенджер. Коли всі наші розійшлися, я викликала таксі, зібрала свої торби й попленталася вниз.

З роботи я їхала у чудовому настрої. На вулиці встановилася славна весняна погода, було тепло й радісно. Нарешті я проведу вечір у затишку гарної дорогої квартири і по-людськи висплюсь.

Потрібний мені будинок знаходився в тихому та гарному провулку неподалік Софійської площі. Навпроти нього стояв старовинний будинок у стилі модерн, бірюзовий з білим, прикрашений непомірною ліпниною. Але й той будинок, куди я прямувала, теж не підкачав – він був зовсім новий, проте збудований теж у стилі модерн, з круглими та овальними вікнами, оздоблений натуральним каменем та кованими балконними ґратами.

Я підійшла до під'їзду, лихо підморгнула камері на вході і з найнезалежнішим виглядом відчинила двері ключем-пігулкою з Геннадієвої зв'язки.

Хол був просторий, прохолодний, викладений великою дорогою плиткою під мармур. Живуть же ж люди!

Я викликала ліфт (звісно, кабіна була вся в дзеркалах, на підлозі – килимове покриття) і піднялася на четвертий поверх.

Сходовий майданчик теж виявився на преміум рівні – навпроти ліфта стояла розлога пальма в діжці, поряд з нею сиділа гіпсова копія роденівського Мислителя, на стіні висіли декілька гравюр у металевих рамках.