РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. Частина 1.

Так почався мій службовий роман з моїм босом Геннадієм, і я майже закохалася у нього, і дуже зраділа, коли під ранок він запропонував мені переїхати до нього, у квартиру, де він оселився у вигнанні. Звісно ж, я погодилася і ми нарешті заснули.

Наступного дня, близько дванадцятої, після нетривалого ранішнього секса, ми одночасно згадали, що до нас в офіс по обіді мають приїхати американці. Швидкоруч привівши себе до ладу, ми поснідали у ресторані і двома різними машинами поїхали до офісу, домовившись, що після роботи, коли Геннадій поїде з офісу, я візьму таксі й відправлюсь до нього. Наша з Геннадієм домовленість була така – ніхто в офісі не має здогадатись про наш роман.

Американці приїхали як огірочки: виспані, з пакетом документів після апостилю й своїм перекладачем, який нарешті одужав після знайомства із гостинністю конкурентів.

А оскільки їхній перекладач вже був у наявності, мої перекладацькі послуги були не потрібні, й в обід я чхурнула в найближчу кафешку – перекусити й потеревенити зі своєю подругою Нінкою Сердючкою.

Ми познайомилися з нею на вступному іспиті до театрального. Вона теж сподобалася знаменитому актору, що приймав іспити, але менше ніж я. Проте, на відміну від мене, Нінка зробила крок йому на зустріч і вступила до театрального. Там вона закохалася у талановитого та перспективного хлопця Льоню Колобезько з театральної родини, але Льоня зумів посваритися з головрежем, живим класиком, який керував театром, куди після театрального розподілили Льоню з Нінкою. Колобезько заявив класику, що той “старий брехтозавр”, не вміє навіть до ладу поставити актору завдання. Потім Льоня спробував підняти в театрі заколот. Главреж, звичайно ж, цього всього не пробачив – в результаті Льоню з Нінкою із тріском виперли з театра. Колобезько зірвався – почав пити, потім сів на голку і перетворився на висохлого неврастеника, який живе від дози до дози.

Нінка спочатку боролася за нього, водила по лікарях, нянькалася із ним під час ламки і навіть зраділа, виявивши, що вагітна. Їй здавалося, що, дізнавшись про майбутню дитину, Льоня зміниться, збереться з силами й одужає. “Яка ти молодець! – старанно підхвалювала я її. – Треба боротися за коханого до останнього!” “Ага, до останньої нервової клітки!” – віджартовувалася Нінка. Треба було звичайно ж сказати їй: “Кинь його! Рятувати пропащого – самій пропасти…” Але я не змогла сказати таке кращій подрузі…

Льоня ж поставився до свого майбутнього батьківства з тупою байдужістю вмираючого. Зрештою, заставши Колобезька в ліжку з якоюсь виснаженою наркоманкою, Нінка зрозуміла марність цієї боротьби й зробила аборт, хоча лікар, посилаючись на критичний термін, всіляко її відмовляв і попереджав про наслідки.

Потім раптом з Єрусалиму приїхала  Льоніна далека родичка, оголосила, що в Землі обітованій, наркоманія лікується як той нежить, і забрала його з собою. Там Колобезька справді вилікували, він пішов до армії та знешкодив арабського терориста. Про це навіть сюжет на ICTV показували: у кадрі Льоня посміхався та обіймав пишноволосу, одягнену у військову форму ізраїльтянку – свою дружину. Нінка проплакала всю ніч, а через кілька днів з огидою сказала: “Ну й дідько з ним!”. І я її підтримала.

Два роки вона підробляла на третьорядних ролях у серіалах та в рекламі. Один ролик навіть був популярний. Нінка зображала сплячу в кришталевій труні мертву царівну. До неї підкрадався гарненький королевич і ніжно цілував у губи, але летаргічна діва продовжувала спати, як кажуть, без задніх ніг. Тоді королевич діставав з-за пазухи жуйку, відправляв до рота одразу дві пластинки і, старанно попрацювавши щелепами, знову цьомав царівну. Та, звісно ж, відразу розплющувала очі й млосно питала: «Де я?» У відповідь щасливий королевич пригощав Нінку чудодійною жуйкою і примощувався поруч із нею в кришталевій труні.

В особистому житті у Нінки після катастрофи з Колобезьком почалася безрозсудна жіноча невгамовність, яку Нінка жартома називала «полювання на ссамців». І зарз вона вкотре знаходилася у активному пошуку, або ж по її термінології вистежувала здобич.

Я набрала Нінку й розповіла їй пригоди двох своїх попередніх днів. Нінка уважно мене вислухала, а потім було чутно як вона запалила цигарку й глибоко затягнулася.

– Ти думаєш, твій Геннадій такий білий і пухнастий, зразковий сім'янин і в нього до тебе ніколи не було службових романів?!

– Я знаю, що він ходок, як і всі чоловіки. Проти природи не попреш, тому я його й не ідеалізую. У нього здебільшого всі романи були зі своїми секретарками, але він їх усіх звільняв. Він сам мені про це розповідав. Казав, що як тільки він вступав з ними в близькі стосунки, то вони тут же ж сідали йому на шию, починали канозитися, могли собі дозволити запізнитися на роботу або, ще гірше – зовсім на неї не вийти. Капризували, вимагали грошей. Загалом іншого виходу не було. Лише звільнення.

– А хто в нього був попередньою секретаркою? – з цікавістю запитала Нінка.

– Танька. Зараз, кажуть вже вагітна, на п'ятому місяці.

– Від нього?

Я відчула, як мене кинуло в жар, я поставила перед собою на стіл чашку з кавою, яку тримала в руці.

– Ти що, зовсім збрендила? Танька заміж нещодавно вийшла. Вона чоловіка свого любить шалено. 

– І що?

– Як це що?

– Ти вважаєш, що тому вона не могла завагітніти від начальника?

– А що, як на тебе, то ні? – здивувалася я.

– Може, Танька й любить свого чоловіка, ніхто не сперечається. Кохання – це одне, а службовий роман – це зовсім інше. Може, вона свого часу переспала з Геннадієм, щоб він їй зарплату підвищив. А тепер, коли вона дитину начальника носить, то свого чоловіка ще більше любить, бо почувається перед ним винною.

– Нінко, ну годі вже нісенітниці нести! Геннадій не спав із Тетяною. Він спав із її попередницею, яку звільнив. Він сказав, що у нього тепер на секретарок табу. Але я особлива, тому на мене це табу не розповсюджується.