РОЗДІЛ ДРУГИЙ. Частина 2.

Шлях від “Театральної” до “Прем’єр Паласа” я пробігла чудовим підтюпцем, перехоплюючі зацікавлені погляди молодих і не дуже чоловіків. З сьогоднішнього дня це мене, мабуть, має цілком законно цікавити. Адже вчора я ще була заміжня жінка, і в мене був чоловік – Павлик. А сьогодні я вже вільна від будь яких зобов’язань. Чесно кажучи, волелюбні думки приходили в мою голову доволі часто, бо мій шлюб вичерпав себе тільки-но розпочавшись. Але той шаблон, що порядна жінка має бути заміжньою міцно сидів у моїй макитрі, і чомусь ніколи не виникало питання: а хіба неможна бути порядною, успішною, коханою і водночас – незаміжньою? Однак часу копирсатися зараз у власних почуттях не було, бо ось він, “Прем’єр Палас”.

Всередині розкішно, тихо і майже порожньо – тільки вишколений персонал тихенько шмигає по своїх справах. Мені треба в Лобі-бар. 

Коли заходжу, м’які килими відразу забирають в себе стукіт каблуків, стає по-домашньому затишно. Геннадій Петрович сидить гордо, як цар – посередині пузатого дивана з дорогою гобеленовою оббивкою із кремово-теракотовим орнаментом. По інший бік столика сидять троє американців у сірих, злегка прим’ятих костюмах з суворими, червоними і теж трохи пом’ятими пиками. Навіть не дуже кмітливому оку видно, що усі троє відчувають щире каяття з приводу такої ранньої зустрічі, оскільки їхнє самопочуття було б значно кращим ближче до обіду. Доля перекладача теж стає зрозумілою…

Шеф вальяжно посміхається мені, запрошуючи зайняти місце поруч з ним на дивані, і для того, щоб я помістилася посувається праворуч.

– Моя секретарка, пані Садовська. Вона люб’язно погодилася сьогодні виконувати роль нашого перекладача. – відрекомендовує він мене, я ввічливо киваю головою та перекладаю сказане, додаючи від себе:

– Але можете називати мене Кейт…

Американці з розумінням хитають головами й намагаються невимушено усміхатись. 

– Містер Донован, містер Харпер і містер О'Фаррелл. – представив їх шеф, і вони знов захитали головами.

Далі почалася презентація нашої компанії, яку я старанно перекладала, розуміючи при тому, що, виражаючись мовою лікарів, ми їх втрачаємо… І не тому, що у нас погана презентація, чи погана пропозиція – ні. Просто вчора наші заокеанські гості зустрічалися з конкурентами. А потім була вечеря, а після неї – сауна, чи ще якесь не вельми кошерне місце, з якого їх як дрова привезли під ранок у готель і висипали в ліжка… Тож після двох годин сну гостям жодна презентація зайти вже ніяким чином не могла. Виходило, що наші конкуренти знищили нас без жодного постріла…

Але я вирішила не здаватися, і в моїй голові вже почав складатися план порятунку контракта.