Після

Пройшло десять років.

         Я щаслива. Я тепер заміжня і готуюся стати мамою вдруге. Я звичайно переживаю, але вдруге не так страшно. Я знаю чого очікувати. Просто зараз все здається набагато простішим. Це стало можливим тільки завдяки допомозі Віри. Її допомога просто неоціненна. Андрій теж дуже допоміг. Спершу він звав мене на побачення та я була не готова знову заводити стосунки. Я не хотіла псувати дружні стосунки.

         Одного разу я таки зголосилася піти відпочити на природі за вином і шашликом. Це було найкраще моє рішення. Мене там познайомили з ним, моїм ідеалом. Перше враження була просто жахливе. Погляд, яким він на мене вперше поглянув заставляв признатися у всьому. Було таке відчуття ніби він знає про всі мої гріхи і секрети. Та після потрясінь з колишнім було набагато простіше не реагувати. Я просто була собою і старалася відчути себе комфортно, настільки це було можливо в такій ситуації.

         Набагато пізніше мені розказали, що то була провокація. Їхня компанія так провіряла на вшивість нових знайомих. О, як я була тоді на них зла. При наступній зустрічі всі вони почули багато про себе не приємного, але не нового. Скандалу не було я просто спокійно виказала своє 'фе' і просто пішла геть. Чим і заслужила їх повагуі вони попросили в мене пробачення. Андрій потім розповів, що Віктор, головний провокатор, ніколи не вибачався. Мені щось не давало просто відмовитися від спілкуватися з ним. Я ще раз переконалася, що перше враження це завжди маска.

         З часом все прийшло в норму і я краще взнавала нових знайомих. І чим більше вони відкривали себе, тим більше я розуміла, що ця компанія найбільше мені підходить. А Віктор все більше завойовував мою довіру і симпатію. Так почалося моє щасливе життя. Звичайно не все проходило гладко. Та життя ніколи не дає всього чого хочеться. Завжди є рівновага між тим що ми хочемо і тим що нам насправді потрібно. Інколи тільки з часом до нас приходить розуміння, що тільки так і повинно було бути.

         З Вірою ми і досі дружимо. Вона дуже часто скаржиться на свого брата. Для нас був такий собі ритуал. Вона скаржиться на брата і сина, які між собою майже нічим в поведінці не відрізнялися. Я в свою чергу на чоловіка і його похмуру натуру. Ми інколи дозволяли собі випити і поплакатися на важку жіночу долю. Якось потрібно скидати напругу і давати відпочинок втомленому мозку.

         Про колишнього майже не згадувала. Я його давно пробачила. Але при зустрічі не втрималася б, щоб не заїхати кулаком по обличчю чи коліном в пах. Я розумію, що можливо завдяки йому сталося так як сталося. Та ніхто не скаже йому за це дякую.