До почутих сердець
Дощ
А дощ, неначе та наука,
А дощ тихесенько ішов,
А дощ хотів тільки послухать
Про те, як люди люблять дощ.
Сидів на лаві і мугикав
Такий старенький чоловік,
А біля нього тихо сіла журба минулих тих боргів.
Він мляво спав, він мляво слухав,
Як краплі по землі біжуть,
Він не хотів іти і думать
Про те, що в світі не знайшов.
Вода полилась вже й на очі,
Вода стікала з-під чола,
Вода текла уже й у роті,
А музика лилась складна.
А потім сльози і сумління,
А потім страх, і жаль пішов
Його вже мучили творіння, яких у світі не знайшов.
І дощ сидів, і дощ і слухав
І дощ не плакав, не хотів.
Він щось казав, але не думав,
Чи то і думать не хотів.
Краплі стікали із обличчя,
Краплі лились уж хоч і жаль,
Краплі не знали його муку,
А чоловік не знав слова.
Він заридав, що є той сили
Він закричав тихенько вщент
І серце його так скрипіло,
Душа не знала його меж.
І дощ тихенько повернувся,
І дощ погладив по чолу,
І чоловік той вже й вернувся,
Побачив дівчинку свою.
Вона махала і сміялась,
А потім зникла тихо враз
І дощ хотів іти додому, але почув тихі слова:
«Я дякую тобі мій дощик,
Що дав побачити дитя.
Що сльози мої скрив туманом,
Що вони зникли без сліда,
Що не було в сім'ї обману,
Що я побачив знов маля»
А дощ, неначе та наука,
А дощ тихесенько ішов,
А дощ хотів тільки послухать
Про те, як люди люблять дощ.
Відредаговано: 12.03.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
