Глава 14

Виявилося: якщо захворіє Сервій Валерій Аквілла, то в Римі тебе миттю віднайдуть. Ладу ніхто навіть не питав, чи хоче вона лікувати консула. Просто прийшли його люди на Тибрський острів, чемно вказали на критий паланкін і всім виглядом дали зрозуміти, що відмова не передбачена. Вона навіть не стала пручатися чи звично закочувати очі. Сіла, відсунула край завіси й дорогою роздивлялася квартали, що ставали дедалі багатшими.

Будинок Аквілли стояв на Палатині й змусив Ладу на мить завмерти. Дім Квінта вона досі вважала розкішним. Тут же атрій величезний, рабів удвічі більше, а оздоблення виглядало так, ніби консул вирішив вивалити всі свої статки напоказ. Дух перехоплювало від прохолоди просторого атрію, мармурових скульптур і самої атмосфери достатку.

«Навіть не смій багатством спокушатися, жінко, — з’явився голос здорового розуму в голові. — Ти ж знаєш, чим закінчуються такі історії».

Сервій підчепив застуду. Принаймні на пневмонію це поки не скидалося: дихав рівно, сильного болю в грудях не мав, підозрілих хрипів Лада не почула. Та консул увесь палав і був таким слабким, що вона на мить усе ж злякалася, чи не починається щось серйозніше.

— Та заберіть вже від нього ті сувої, — буркнула лікарка. — День-другий полежить без них, Рим не вимре.

Вона поклала йому на лоб вологу ганчірку. Чоловік ж торкнувся її долоні. Прямісінько до мітки і хоч та забинтована, але пройняло Ладу не по-дитячому. Декілька іскорок холоду наче врізалися у шкіру й змусили дрож пройтися її тілом. Вона глянула на Сервія з докором.

— Ти залишила мого легата, — проказав тихо він й зазирнув їй у очі. — Зізнаюся, такого не очікував, — хмикнув, — чому не прийшла до мого будинку? Розумієш же, що залежиш від мене…

Лада поправила покривало й наказала рабам поставити гарячу воду на відвар. Сервій ж навіть у хворобі не полишав усілякі інтриги й таємниці.

«Ти теж від мене залежиш, — буркнула вона подумки, — не так вилікую, підуть ускладнення. Щось піділлю в ліки, буде тобі чим зайнятися».

— Ваші люди, консуле, й так вправно віднайшли мене.

Він засміявся й декілька разів кашлянув. Припіднявся на лікті й наказав подати йому води. Саме Ладі.

— Глянь, аконіту тут немає? — сів так, щоб бути напроти неї. — Тоді в таборі він призначався не тобі, й не мені…

— Та наче вода як вода, — тихо проказала й протягнула йому чашу.

— Спробуй, — прошепотів й став очікувати.

Декілька митей вона дивилась то на нього, то на воду, очікуючи недобре. Сервій навіть у хворобі своїй не втрачав звичної напористості. Тому Лада важко зітхнула і торкнулася губами чаші, зробивши ковток.

— Вода, як вода, — проказала одразу, — аконіту тут точно немає, а якщо і є інші отрути, то я їх не знаю.

Чоловік хмикнув й випив всю воду, прямісінько з тієї чаші, якої торкалася вона. Ладі то все здалося диким божевіллям. Вона насупилася.

«Певно, температурить… — подумала, зіщуливши очі. — І думає, що його оці маніпуляції геніальні».

— Змовники в першу чергу йшли за Квінтом Доміцієм, — він торкнувся її долоні, — я був другим. Комусь вже мій легат встиг перейти дорогу в Римі.

Він спробував встати, важко тримаючись на ногах, схопив ладине плече.

— Тебе мали прибрати разом з ним, — мовив тихо, змушуючи її тіло вкриватися сиротами, — ну або ж викрасти, а далі сама можеш здогадатися за свою долю.

Лада насупилася, а потім кивнула.

— Так от, я тебе не чіпатиму, — він зазирнув їй у очі. — Ти чимало для мене зробила, але й йому не допомагатиму. Він знову зірвався, коли ти зникла й наробив проблем усім.

Лікарці здалося, що в неї теж починається температура, й у домі Аквіли вона вмить захворіла. Всі вони — пазл однієї божевільної картинки, хід подій якої не вгадаєш. Втім, вона випрямилася й торкнулася його плеча у відповідь.

— Він не маленький хлопчик, щоб мені за ним бігати й підчищати, — вона трішки подалася вперед до консула.

— Але він кохає тебе настільки щиро, що забув, ким він є, — продовжив Сервій й чхнув. — Тут я гляну, кого ж він обере: свій обов’язок чи тебе.

Лада фиркнула.

— Неправильно. Тут краще підійде: кого оберу я, — вона посміхнулася.

— Я не стану скасовувати домовленість про шлюб, якщо хоче, хай сам думає, як виплутатися із ситуації, — він врешті сів на край ліжка.

— Наче я просила у когось щось, — буркнула дівчина й склала руки на грудях.

— А тепер лікуй мене, а то зовсім погано стане, й що тоді робити?

Лада не стала відповідати, просто пішла слідом за рабом на кухню, знаючи, що попереду у неї будуть веселі дні. Сьогоднішня партія з Сервієм завершилася нічиєю, от тільки Лада чомусь не сумнівалася: консул уже продумував наступний хід.