Глава 9

— Я ж повинен доглядати за своєю жінкою, — одразу виправдався Квінт, коли підплив ближче.

Лада навіть не здивувалася, коли побачила його на березі річки. Щоб роздягнутися, легату потрібно небагато часу. Ще декілька хвилин вона чула його накази рабам і охоронцю, а потім вже він вирішив приєднатися до неї. Вона хотіла заспокоїти нерви після важкого дня, може, ідея не з кращих — лізти у воду втомленою. Але у цій стихії Ладі добре.

— Саме тому ти поліз за мною?

Квінт опинився поруч. Від його рухів пішли кола по воді. Лікарка ж просто ступала по дну, відчуваючи, як здіймається мул.

— Я ж не віддам свою красуню якійсь річковій потворі, — хмикнув він й притягнув дівчину до себе. — Ти погано знаєш місцевість, а ще хто ж тебе врятує, якщо зненацька підеш під воду?

Вона хмикнула і обняла його шию, зустрічаючись з поглядом. Квінт же притягнув її до себе за талію, з тим лукавим виглядом, який тільки може мати людина, що щось задумала.

— Ми у воді, тут не час для таких справ, — тихо мовила, хоч її саму манило до чоловіка й хотілося знову потонути у його пристрасті. — Це недобре для здоров’я, та ще й хтось побачить.

— Саме тому я поруч, — Квінт торкнувся губами до її чола. — Не хочу, щоб на тебе хтось дивився, а так… Так вони принаймні знають, що я їм відріжу, коли побачу непослух.

— Квінте, — вона стримала усмішку, — тебе не змінити…

Разом вони вибралися з води. Лікарка обтерлася тканиною, що заміняла їй рушник, і швидко накинула туніку. Легат тут же накинув свій плащ на її плечі і почав укутувати її, потім — подарував ніжний поцілунок у чоло.

— Якась ти напружена, — тихо проказав, одягаючись. — Щось трапилося?

Лада тільки й фиркнула.

— Марк рану розтривожив, прогулятися вирішив й десь і впав, чи що там з ним трапилося, мовчить і він, і його раб, — вона наморщилася. — От знову кровить. Й так ледь з того світу його витягнула великим дивом, а він знову дурницю утнув, бо йому нудно лежати, — вона прикрила очі й важко зітхнула. — Сервій мені не пробачить, якщо щось піде не так.

«Ви всі не пробачите, — хотіла сказати, але стрималася. — Я ж для вас подарунок від Юнони, який знає і може все».

Вона не стала уточнювати, як промайнуло її життя в неї перед очима, як їй стало тривожно й за Квінта, бо у будь-якому промаху Лади, консул легко може знайти провину її коханого. Мовляв: «Ось ви вже разом, він мало того, що вкрав мою лікарку, так ще й голову задурив».

— Я поговорю з ним, — він поцілував її у лоб й вивів на стежку. — А ні, тоді зв’яжу і скажу Сервію, що так потрібно.

Його долоня лягла Ладі на талію. Неподалік уже чекали раби й охоронець. Слуга Квінта тримав обладунки легата, а Філон забрав у лікарки кошик із речами та вологу тканину.

— Сподіваюся, наступного разу, коли захочеш поплавати, візьмеш із собою свого скромного охоронця? — прошепотів Квінт їй на вухо й міцніше притиснув до себе.

                               ***

— Ти чого мене не розбудив? — прошипіла Лада першим ділом, коли побачила Філона.

Спала вона як убита, бо пів ночі пробула поруч із Марком, стежачи за його самопочуттям і молячись Юноні, щоб та клята рана не запалилася. Буцину не почула, а далі її вже ніхто не чіпав.

Раб тільки зиркнув у бік закутка лікарки. За столом сиділи Квінт із Сервієм. Обидва щось розглядали й раз у раз показували пальцями під час розмови. Кілька воїнів саме відійшли від них.

— Так я без вас упорався, доміна, — розвів руками Філон і показав на казанок. — Та й вас просили не турбувати…

Він знову глянув у бік столу. Лада не стала уточнювати, хто саме віддав такий наказ. Наказала винести з намету скриньку з травами й стала ладнатися: то перевірити вариво на вогні, то підготувати відвари, то побігти до малого у намет й глянути на рану. Поки все йшло добре. Присіла Лада тільки тоді, коли подала чоловікам гарячий бульйон.

— Я думаю, мені слід навідатися саме он в ту діброву, — ткнув пальцем на карту Квінт, — якщо виріжемо хоч третину сил повстанців, справа зрушиться з місця. А якщо більше… — він хижо усміхнувся.

— Якщо тобі вдасться, отримаєш винагороду, — й глянув Сервій на Ладу, що притаїлася зовсім неподалік зі своєю порцією теплого варива.

Квінт поморщився, але кивнув. Взяв зі собою свою чашу й просто пішов… Пішов у сторону до свого легіону. Консул же наблизився до Лади, сів поруч.

— Я не знаю, що ти зробила з Квінтом Доміцієм, але, певно, прикрию очі на плітки й порушення дисципліни, — його медовий голос різав вуха, наче ніж, змушуючи Ладу напружитися.

То зі сторони здається: сидить поруч милий й добрий чоловік, а насправді… Він вже давно все прорахував, й піди дізнайся, яка саме ти фігура в його грі.

— Ми у військовому таборі, лікарко, тобі розповідали правила, же?

Вона кивнула. Серце стиснулося в грудях.

— Мій легат, дурний характер якого, я не міг приборкати роками, змінився: став спокійнішим, на наради приходить першим, та ще й подає розумні ідеї, біжить виконувати накази, а не лежить десь у наметі з п’яною головою. У мене тільки одне прохання: будьте тихі і не дражніть воїнів своїми почуттями.