8.1

Лада сиділа у своєму закутку, попиваючи трав’яний чай. Зовсім нещодавно прогуділи буцини, і табір потихеньку оживав. М’ясо вже кипіло у казанку. Філон займався дрібними справами і вочевидь волів не питати Ладу про те, де вона була вночі.

«Ніби тут немає сотні очей, — подумала лікарка, перетворюючись на буркотунку, — наче Сервію вже не доклали, хто до кого у намет пішов».

Тепло трав її заспокоювало. Вона споглядала, як зі свого лігвища вийшов Квінт, ледь переставляючи ногами. Чоловік потягнувся, насупився, а потім, коли узрів її, посміхнувся. Легат тут же направився у бік Лади. На невеликий пригорок — найвищу точку табору, де якраз знаходився штаб, він глянув як на власного ворога. Насупився і важко зітхнув.

Лада могла тільки уявити, як Квінт почувається після тієї божевільної і пристрасної ночі.

— Доброго ранку, — проказав легат і прокректав, коли опустився на лаву неподалік.

На мить він прикрив очі, а лікарка стримала посмішку. Філон же вдав, що його цікавить полум’я, й на них не дивився.

— Що тобі? — тихо спитала. — Що цього разу болить?

— Дай мені чогось теплого, — він поглянув на неї з ніжністю і посміхнувся. — Тільки не кропиви, люба. Мені треба щось, що збадьорить.

— Кип’ятку за шиворіт? — скептично перепитала вона, стримуючи сміх. — Повір, так будеш руками енергійно махати, немов птах, — помовчала декілька митей, — і ногами перебирати.

При згадці про ноги легат скривився, наче Лада дала йому з’їсти цілісінький лимон. Вона ж хмикнула.

— Бачу, ти в доброму гуморі, лікарко, — одізвався він і склав руки на грудях. — Що ж на тебе так подіяло?

Й посміхнувся чоловік настільки хитро, з тим прищуром в очах, який означав тільки те, що вони знали двоє. Їй аж хотілося кинути в нього згортком тканини.

— Треба певно частіше вам той добрий гумор шукати, — тепер Квінт не стримував усмішку. — З радістю допоможу!

Потягнувся він до її долоньки й поцілував. Від теплого доторку губ до мітки по тілі Лади аж пройшлися іскорки… Принаймні так вона змогла б описати те відчуття, якби хтось спитав. Легкий, приємний дрож пройшовся по тілу.

— Квінте, — прошепотіла, — я ж просила тебе знайти у цій великій голові розум…

— Торкатися тебе мені ж ніхто не забороняв, — так тихо проказав він і нахилився, — я все пам’ятаю, але стримуватися біля своєї жінки я не збираюся.

Лада пирхнула й направилася до казанка з водою. Взяла свіжі трави й зробила подумки помітку, щоб сходити за новими, й потягнулася до своїх заготовок. Гарячий настій з розмарину та чебрецю опинився біля легата через декілька хвилин. Філон помішував бульйон, а Луцій, що якраз заступив на пост, якось дивно поглядав на Квінта й Ладу.

— Сон він не замінить, але хоча б змусить розплющити очі, — повідомила й потягнулася, — я так розумію, попереду довгий і клопітний день.

— Тироне! — гаркнув Квінт, беручи напій до рук.

Його раб наблизився й став вичікувати. Навіть він споглядав на парочку легата й цілительки якось по-особливому.

— Допомагаєш лікарці за будь-якої нагоди, — наказав Доміцій, — особливо, коли мене немає в таборі, крутишся поруч, супроводжуєш на виходах… Роби, що хочеш, але якщо почую, що ти знову на лавах пів дня лежиш, коли інші працюють у поті чола, начувайся!

Тирон кивнув і посмурнів. Потім же глянув на Філона, оцінив його свіжу туніку, кращий вигляд, аніж у інших рабів, й почухав чоло.

— Як скажете, пане…

— Тепер йди, спитай у кухарів про сніданок і щось для моєї Лади візьми, — Квінт відпив настою, — скоріше, поки консул всіх на нараду не почав скликати! Швидко-швидко!

Доміцій навіть поплескав у долоні, підганяючи Тирона. Лада ж зіщулилася, помічаючи й реакцію  Філона.

«Так… Стривайте, раніше ж Квінт приходив на ті їхні ранкові зустрічі останнім, а то й запізнювався… Часто Сервій ще на нього косо дивився і виказував невдоволення. Невже він все-таки вирішив користуватися розумом? Хоча ні… Не всім одразу».

— Що? — легат аж розвів руками. — Я ж маю право хоч поснідати з тобою?

— Маєш, — буркнула Лада, думаючи, що Квінт тепер ще й на ранкову порцію бульйону претендуватиме.

— А ще треба, щоб ти оглянула мені спину, — лукаво й тихо проказав, коли вона наблизилась, — а то вночі у таборі зустрів дику кішку, трішки подряпала…

І вже потім, коли Лада відкинула всі думки, які так спокушали налити Квінту щось у відвар, що змусить його замовкнути, бо опухне язик, коли Тирон все ж приніс сніданок, і вони поїли в тиші декілька хвилин, неподалік шатра Сервія спішилися двоє запилених вершників. 

Легат аж насупився.

— То хтось із посланців, — прочистив горло чоловік, — хм… Добре, піду я.

І, взявши з собою миску, він таки й пішов, доїдаючи сніданок на ходу.