7.1

Декілька синіх крапельок стекли по лезу кинджала. Луцій стояв перед нею з насадженим на зброю скорпіоном. Лада прикрила рот рукою і боялася ворухнутися. Їй не вірилося: все сталося настільки швидко… Ось вона кинула скриньку на стіл і ось… Охоронець вже прикінчив тварюку.

Квінт Север шумно зітхнув. Філон щось пробуркотів, а лікарка так і залишилася нерухомою. Сльози наверталися на очі, а мітка страшенно запекла.

Легат наблизився й відібрав у Луція кинжал, уважно вдивлявся в отруйну комаху й те, що від неї залишилося. Здавалося, що табір вмить затих.

Лада не розібрала, що проказав розгніваний чоловік, але він враз зірвався з місця і попрямував кудись.

— А… — закашлялась й прочистила горло. — Що відбувається? — спитала у охоронця.

Він лиш знизав плечима. Похмурий Філон наблизився.

— Здається, легат зрозумів, чиїх рук то справа, — тихо проказав раб.

— Що? — Лада зробила декілька кроків, відчуваючи, як тіло пробирає дрож. — Ти про кого?

— Він метнувся в бік лікарських наметів. Там ще можуть тримати сушені комахи для своєї справи, а може й живих… — Філон показав на фігуру Квінта, що вже зник з виду.

— Юноно, він же його вб’є, — вона стрепенулася.

Ще Лада помітила раба Гая Флавія, що вмить сховався за пологом консульського намету. Махнула на нього рукою й побігла за Квінтом.

Коли ж вона зупинилась, відчуваючи за спиною збивчасте дихання Філона, то побачила, як Авл вилетів на вулицю. Старший лікар на своєму шляху становлення птахом ще врізався у дерев’яний стовп. Квінтова лайка супроводжувала сіє дійтво як похоронна музика.

— Ти з жінкою надумав сперечатися?! Ти! Собака! — ричав легат, наближаючись до свого супротивника.

Те, що в Авла ще до польоту було розбите лице, нікого не хвилювало. Воїни навколо вмить зупинилися — знайшли чудове видовище. Ніхто не збирався зупиняти Севера.

— Я сам з тебе зараз жінку зроблю, — шипів він, хапаючись за меч, — одним махом! Мало того, що ти замахнувся на життя консульської лікарки, відміченої Юноною, та ще й неподалік від його сина!

Від чоловічого рику у Лади затряслися коліна. Авл застогнав й зщулився, втулившись лицем у землю.

— Квінте, — прохрипіла вона й ступила декілька кроків. — Облиш його…

— А якби тебе вжалила та зараза?! — заревів легат, копнувши лікаря по м’якому місцю. — А якби Марк зі своєю проклятою цікавістю поліз нишпорити по твоїх речах і відкрив ту скриню?

Від другого копняка Авл і завив, і заплакав. У Лади стислося серце. Вона важко зітхнула й прикрила очі.

— Тупа ти дерев’яка, — продовжував Север з третім ударом ногою. — Нудно в таборі жити стало? Пригод захотілося?

Вдарити вчетверте Лада не дозволила. Кинулась до легата й вхопила його за руку, зазирнувши в його очі.

— Досить, я тебе благаю, — проказала тихо, ледь стримуючи сльози, — він старий, дурний, вже плаче як дитина. Своє отримав і, здається, від скорпіонів буде до кінця життя заїкатися.

Квінт насупився, але зупинився. Він оглянув Ладу, потім — воїнів.

— Чого всі стали?! — рявкнув і закрив її собою. — Справ більше у вас немає? А-ну розбрелися!

Декілька митей вона просто тримала руку Квінта, а потім він відвів її вбік.

— Клянусь Юпітером, — кинув він наостанок і глянув на ще одного лікаря, — якщо ще хтось криво гляне в сторону цієї жінки, матиме справу зі мною і опиниться в перших рядах легіону.

Декілька секунд він вдивлявся в інших адептів лікарської справи.

— Вам зрозуміло, чи для особливо обдарованих Мінервою треба повторити? Чи навіть продемонструвати?

Декілька чоловіків синхронно відповіли: «Ні!» і ще й замотали головами.

— Ось це, — вказав на Авла, — забрати, рани обробити, хай чекає на вирок консула і мені на очі зайвий раз не потикається, — сказав він й міцніше вхопив Ладу за руку.

Повів він її за собою, навіть потягнув перші декілька кроків, так, що їй довелося порівнятися з його швидким темпом. А біля консульського намету їх вже чекали. Сервій з Гаєм Флавієм якраз стояли на тій точці, де чудово бачили все, що трапилося нещодавно. І той погляд консулів на неї поряд з Квінтом не сподобався. Дуже.