Глава 7

Прохолодна вода її заспокоїла. Лада відтиснула зайву вологу з кіс й вийшла з річки до свого прихистку за очеретом. Що робиться на березі, вона не бачила. Спеціально й не запливала далеко, й не виходила без одягу туди, де її зблизька можуть побачити. Накинувши свіжу туніку, вона зібрала свої речі, вийшла з заростей і… Отетеріла. Квінт Сервій стояв до річки напівбоком, склавши руки на грудях. Легат раз у раз озирав місцевість і поглядав на Філона з Луцієм, які стояли до нього спинами.

«Здається, якщо вони навіть голову повернуть до мене, він їх приб’є», — подумала вона, прискорюючи кроки.

— Чому ти не пішла до лазні? — сердито кинув він замість вітання, варто їй тільки наблизитися.

— І тобі здоров’я, Квінте Севере, — буркнула Лада й випрямилася.

— Лікарко! — він розвернувся до неї повністю і затримав погляд на мокрих плямах на туніці. — Я серйозно! Тут небезпечно…

Вона подумки зітхнула.

«Так, небезпечно… — пропускала його тираду поміж вух. — Змія підпливе, ведмідь намалюється, навіть якщо він не живе у цій місцевості, — хмикнула й глянула на червоного від обурення чоловіка. — Забув додати, що мене хтось тут голою побачить. І, певно, то тебе більше хвилює, аніж інші негаразди відкритої водойми».

— Там черга, — знизала плечима. — Багато воїнів.

— Одне слово, і всі розбредуться й пропустять тебе, — продовжив він й махнув рукою в сторону табору.

Квінт не відставав від неї, йшов слідом, залишивши охоронця і раба позаду.

— Не хотіла, щоб мене сплутали з табірною дівкою, — спокійно проказала Лада, — хто там буде розбиратися, коли до діла дійде…

Те, як Квінт важко зітхнув, Ладу спантеличило. Він на мить зупинився й глянув на небо, а потім поклав долоню на руків’я меча. Вона хмикнула, наче і не бачила, як він вчора з однією з них якраз мило бесідував, якраз поблизу бань. Забула, що якраз після цього «видовища» бажання сунутися в лазню в неї випарувалося як вода на гарячих каменях.

— Ладо, це не те, що ти подумала…

«Значить, ти все ж мене помітив», — зупинилася й прочистила горло.

— Доміне, а що я мала подумати? — розвернулась до нього й розвела руками. — Ви собі вже щось вигадали, певно. Не переживайте, з часом минеться.

Недалеко на неї вже чекали. Раб Гая Флавія, який зранку біля намету консула так бігав у справах, що вона дивувалася: як ще він не перетворився на ходячого скелета?

— Доміна, — улесливо розповзвся в поклоні чоловік, — мій господар велів передати це вам, доміна.

І він простягнув їй сувій в шкіряному чохлі. Ладі здалося, що весь табір, включаючи Сервія вже знає, що вона вийшла до річки покупатися на якихось нещасних п’ятнадцять хвилин.

— Що ж, певно, там щось важливе, якщо ви прибігли за мною до… — лікарка затнулася, коли побачила перші рядки написаного.

Від її вимови римляни іноді кривилися. Читати ж у Лади, якимось магічним чином, виходило краще. І саме тут, при останньому промінні заходу сонця, вона на мить замерла від подиву.

— То робота великого Еврідікуса, — з гордістю промовив раб. — Консул Гай Флавій вважає, що такі цінні знання можуть вам знадобитися.

Лада нервово ковтнула. Сувоїв у футлярі виявилося два. Один з рецептами ліків, інший — детальний опис хвороб і лікування з якими стикнувся автор сувою за своє життя. І, судячи з позначки «трактат перший», то лише крихта істини. Вона пам’ятала, що десь в інших світах такі речі з руками могли відірвати. І навіть якщо у них різні погляди на процес лікування, отримавши концентрат знань без зайвої води, готові формули мікстур Лада може підлаштувати під себе, знайти щось нове… Що ж, Гай Флавій сьогодні здивував. Потім її прибила хвиля розуму: а що він хоче взамін?

— Звичайно, це не подарунок, — почав раб, наче прочитав її думки. — Вам хвилюватися немає за що, доміно. Консул завтра вирушає до Риму і залишає це для вашого детального вивчення, з надією, що цінні сувої повернуться до його дому. До інших цінних праць великого Еврідікуса.

Натяк був непрозорим. Лада глянула в ті безневинні очі, що розставили біля неї павутину. Десь за спиною гучно задихав Квінт. І навіть не обертаючись, Лада відчувала, як у легата стискаються руки в кулаки й роздуваються ніздрі.

— Передай консулу Гаю Флавію мою вдячність, — спокійно проказала вона і обережно згорнула сувої, помістивши їх у чохол. — Авжеж, я все поверну, хай навіть не переживає.

Раб вклонився. Й прослідував за ними. А Лада тепер думала, як буде виплутуватись з липкого павутиння.

«Можна і додому до нього прийти, щоб почитати сувої, — вертілося в думках. — Так чи тільки дасть він зосередитися на тексті?».

Коли вчергове мітка заколола, а неподалік табору з’явилася Тінь, Лада змовчала. Ще подавила в собі вчорашню думку підійти до невідомої істоти, смикнути за рукав балахона і сказати: «Це, а може, ти мене звідси забереш у якийсь кращий дурдом?».

Бо хмари на неї наповзали. Он Квінт ходить шаленим, он Гай Флавій вже розпочав довготривалу осаду, а Сервій… Консул Аквіла діяв радикально: всього лиш забув про набедренну пов’язку на вчорашньому огляді. Всього лиш поскаржився на ниючий біль в стегні і все… Лада залишок вечора ходила червона від злості і крапельок сорому. А коли на очі їй потрапив Філон, якого вона притиснула до дерев’яного стовпа і неабияк налякала, Лада дізналася: за час служби раба Сервію він у нього надмірного прагнення до голого тіла не помічав. І шматочки розбитого скла стали на свої місця.