6.2

Лада встигла зрозуміти: вилазка Квінта нічим хорошим не завершилася. У лікарському наметі на неї чекали десятки поранених й насуплений Авл. Про тих, у кого цей день забрав життя, вона старалася не думати. Рятувала нові, відчуваючи, що від самого знання чийогось полегшення на душі починав квітнути спокій серед темряви прокляття і страху тіні.

Втім, сам легат вже чекав на неї, коли вона повернулася, втомлена й змучена. Квінт сидів неподалік Маркової лежанки, змушував Філона наливати йому залишки юшки, яку сьорбав, правда, з кубка. Виглядав чоловік пом’ятим, хоч встиг вмитися і трішки привести себе до ладу.

Вона поклала залишки полотна на стіл й сіла на лаву, важко зітхнувши.

— Що там в тебе? — проказала й не втримала усмішки, коли Філон одразу поставив перед нею миску.

— Декілька подряпин на спині, — буркнув Квінт, — плече забив, ну і ось, — показав декілька тонесеньких полосок на щоці і скривився. — Решту проблем ти ж не вилікуєш?

— Я схожа на чаклунку? — глянула на нього з широко розкритими очима. — Знаю, що народ усяке говорить, але ти хоч не придумуй нісенітниць.

— Дар Юнони, — промовив Север тихо. — Хтозна-хтозна…

Останні слова вона ледь розчула. Чоловік важко зітхнув й міцніше стиснув кубок. Лікарка ж довго не думала, скористалася нагодою спокійно поїсти під бурчання Маркового раба. Йому знову наказали читати сувої.

Потім вона взялася за легата. Він не сильно опирався, не сипав жартами, як зазвичай, і навіть не зойкнув, коли вона взялася промивати його подряпини розчином оцту й наносити мазь. Турбота про нього здавалася Ладі вже буденністю. Спіймала вона себе на думці: за ці дні невгамовний стільки разів до неї приходив, що тепер можна чекати його хоч уранці, хоч увечері. Він з’явиться неодмінно.

Першим потрясінням став його раб: старший, сьогодні трішки незграбний й наляканий господарем, не в доброму гуморі. Він підійшов рівно тоді, коли Лада змастила Квінтові дрібні подряпини на щоці й закрила баночку з маззю.

— Купив? — різко спитав легат й зиркнув на нього. — Все, що наказував? Чи щось загубив?

Тепер легат випрямився й прийняв з його рук згорток.

— Так, пане, — кивнув раб. — Торговці, коли дізналися про вас, навіть знижку зробили…

Доміцій тільки скривився й всунув згорток Ладі.

— Тримай, — посміхнувся, — тобі це знадобиться.

Усередині лежали складені відрізи чистого полотна, невеликі бронзові ножиці й кілька нових глиняних баночок із щільними кришками.

— Це все мені?

— Ні, Авлу, — буркнув Квінт. — Звісно, тобі. Ти витратила майже все полотно на моїх людей.

Й навіть оком не повів, коли серед речей Лада знайшла обережно заховану прикрасу для волосся, а потім витягнула і застібку для плаща.

— Це що? — спитала й хмикнула. — Теж для лікування?

Відповісти він не встиг. Його перебив раб Сервія Валерія з гучним: «Консул бажає бачити перед собою лікарку Ладу і раба Філона. Негайно!».

Що ж, вона вирішила потім з’ясувати у Квінта щодо «потрібних» речей для її справи й нині важко зітхнула, бо не знала, що чекає її у наметі, де зібралися два римські консули.

— Ближче підійдіть, — наказав Сервій і відволікся від якихось документів.

Лада тут напружилась. Присутність Гая Флавія не додавала їй спокою, а навпаки, змушувала очікувати зненацька укусу від отруйної змії. Тут ще був писар, і по дві пари охоронців консулів.

— Лікарко, — почав сухо Аквіла, — я вдячний за порятунок сина. Віднині Філон належить тобі.

— Що? — ахнула вона, відчуваючи, як земля під ногами стає м’якою.

Можливо, тут, у багато прикрашеному хутрами й зброєю наметі, не вистачало повітря; можливо, Філон наплутав трави й дав їй неправильний відвар… Від хвилювання закрутилася голова. Різкий голос Гая Флавія Максима подіяв на неї, мов відро холодної води.

— Щедрий подарунок, Сервію, — сказав він і глянув на лікарку.

— Вона врятувала мого спадкоємця, — сухо зауважив він і прийняв від писаря табличку. — Засвідчиш.

Флавій прочитав кілька рядків, підняв погляд на Ладу, а тоді притиснув перстень до теплого воску.

— Гідна винагорода, — додав він і навіть сам підійшов і поклав табличку у руки Лади.

Усвідомлення, що настільки легко можна розпорядитися долею людською, прибило її як удар важкого молота. Філон, здається, не дихав, і Лада перелякалася: чи не доведеться тут ще його приводити до тями? Полотнище намету відкинулося. Квінт увійшов без дозволу, похмуро оглянув присутніх і завмер біля входу. Ще більше її задурманив аромат Гая, який нагадував палені трави і дим. Лікарка затремтіла. Мітка Юнони дала про себе знати легеньким поколюванням. Флавій затримався біля неї, зазирнув у очі і, наче навмисно, провів пальцями по випуклих контурах квітки граната. Мітка нині нагадувала радше шрам, залитий фарбою.

Лада ж згадала: в уривках свідомості десь майнула думка, що це важливо. Прокляті знаки просто так не змінюються. Дрож пробрав тіло, коли вона спробувала дотягнутися до того забуття в голові.