6.1

Гая Флавія Лада побачила, коли повернулася до табору з повними кошиками трав. Вона якраз сортувала і розвішувала їх неподалік намету Сервія, у скромному закутку. Бульйон давно вже кипів, бо Філон повернувся раніше і встиг підготувати потрібне. Марк лежав поруч і слухав, як його раб читав сувої. Під те тихе бубніння лікарці хотілося заснути.

— То він, — прошепотів Філон й торкнувся її ліктя. — Другий консул Риму.

Лада підняла очі. Воїни тут же напружилися, як натягнуті струни, табором пронісся звук попереджувального сигналу, а по центральному шляху проїхав вершник у червоному плащі. Його свита притримала темп, а ще дівчина узріла обози купців, які слідом в’їжджали в табір.

Коли вже непроханий гість спішився, його зустрів Аквіла.

— Сиди, — прошипіла Лада до Марка й нагородила його таким поглядом, що навіть раб поперхнувся й забув за своє читання. — Куди рипаєшся? Так тебе з того світу ледь витягнула.

Малий насупився, але протестувати не став. За ці дні спадкоємець великого роду і натерпівся, і встиг звикнути до думки, що з лікаркою краще не сперечатися. Його охоронець змовчав. Він, як і Луцій, уважно вдивлявся в дорогу, немов очікував якоїсь несподіванки. Лікарці то все не сподобалося, якось незатишно їй стало й хотілося сховатися.

— Що він тут забув? — тихо мовила Лада. — Сервій не згадував, що очікує на гостей.

Філон плямкнув губами й задумався. Про що говорили два консули, Лада не чула. Глянула, як вони ввійшли до командної частини. Звісно, її скромна персона не залишилася без уваги: Гай ковзнув по ній очима, швидко і уважно. Потім сповільнив крок, і погляд його затримався прямо на мітці богині. Ладина квітка граната на руці запекла так, що вона аж губи прикусила.

«Кляті чоловіки, та за що ж так?» — подумала, тримаючи обличчя.

Коли він зник за тканиною намету, лікарка сіла. Свита Флавія теж розглядувала її, але підійти ніхто не наважувався.

— Філоне, дай юному спадкоємцю відвар, а то остине, — прошепотіла вона й швидко витерла сльози з очей. — Й не дивіться на мене так: знак Юнони болить.

Навіть Марк змовчав і слухняно відкинувся на лежанку. Філон кивнув, а охоронець роздивлявся центуріонів. Про Тінь Лада змовчала, як і про те, що дивилась чорна постать тільки на неї. Нікому краще не знати, яке лихо притаїлося біля вартової башти.

— Й яка напасть вже встигла рознести про вашу славу, доміна, за межі табору? — тихенько фиркнув Філон й подав їй воду. — Не до добра то все, ой не до добра…

Вона ввійшла до намету, несучи на підносі дві миски з бульйоном. Буденно поставила першу Сервію, другу ж запропонувала Гаю Флавію, що дивився на неї так, наче Лада не жінка з плоті, а привид.

— Нарешті, — проказав тихо Аквіла і потягнувся до миски, — за час хвороби сина я вже встиг засумувати за твоєю юшкою, лікарко.

Гай Флавій не поспішав налітати з ложкою на їжу, лиш помішав її, прискіпливо вивчаючи.

— То і є та знахідка з храму Юнони? — спитав він і зіщулився, ще раз поглянув на її мітку. — Чув, що воїни, які повернулися до Риму, її називають і цілителькою, і відьмою, і подарунком, і навіть твоєю коханкою.

Лада навіть не дьоргнулася від того голосу, просоченого отрутою і цікавістю.

«Авжеж воїни… Угу, ті, що повернулися… Так! Тільки не покажи їх ненароком Сервію чи Квінту, бо голови полетять», — подумала вона й випрямилась.

І їй, і Валерію зрозуміло: у Гая тут є свої шпигуни, що встигають ще листи йому писати і якось передавати, незважаючи на насичене життя та бої. Сервій відсьорбнув бульйон й помовчав. Його обличчя видавало  лише задоволення від нехитрої страви.

— Плече в мене ще турбує, Ладо, — спокійно проказав консул.

— Нагадайте подивитися ввечері, — відповіла й нахилила голову. — Коли зміню всі пов’язки для Марка і вкладу його спати.

Сервій кивнув. Гай врешті спробував бульйон, потім ще закинув в себе декілька ложок. Вона віддалилася до свого куточка, взяла зі скрині чисте полотно і залишки монет.

— Піду до Марка, а потім до поранених, спитаю, що там їхні друзі про мене говорять, а то диви, рятуєш-рятуєш їхні руки, ноги, а треба на язики дивитися.

Аквіла пирхнув. Гай прочистив горло, але нічого не відповів.

— Якщо захочете добавки, покличте Філона. Інших до казанка не підпускайте. Хтозна-що ті «воїни» в кишенях носять. От так не помітиш, а в кращому випадку хтось потім з золотого горщика не злазить, якщо без дихання на землі не валяється.

Й вийшла вона стрімко й ледь не врізалася в злющого, як поранений ведмідь, Квінта, що влетів у намет, немов блискавка.