Глава 6

— Доміна, я б не став дивитися, чи консул одружений, — Філон поклав пучок трав до кошика. — Краще спитайте, чи вигідний йому цей шлюб і скільки він буде таким. Рим місто таке… Тут шлюби день за днем можуть змінюватися.

Здається, від здивування вся втома, накопичена за останні дні, покинула тіло Лади. Вона аж прокліпалася, намагаючись збагнути сказане. Раб же озирнувся, говорив він шопотом, наче боявся, що їх підслухають, хоч вони нині знаходилися в полі, неподалік від них тільки Луцій. І то охоронець вдавав, що йому ну дуже цікаво роздивлятися комашок на траві, хоча Лада з впевненістю могла заявити: хитрий воїн гріє вуха.

— Тобто?

— Я чув, що Сервій вже готує розлучення, — продовжив тихо, — він наказав писареві підготувати листа до родини дружини. А ще повернутися до питання її посагу.

Лікарка прочистила горло й навіть закашлялася. Тенденція, де тебе у будь-який момент можуть викинути з дому, зовсім їй не гріла душу. Римський погляд на шлюби добивав її і навіть вказував на неможливість розірвати прокляття.

«Значить, весело виходить, закинути мене в місто, де в першу чергу дивляться на статус, і сидіти собі дивитися з небес, як буду викручуватися. Ще й Юнона, богиня шлюбу, трясця їй».

Від злості Лада пом’яла квітку й відкинула її в сторону. Різко піднялася на ноги, відчуваючи головокруття, й важко задихала. Прекрасна природа й можливість хоч на трішки вирватися з табору вже більше не гріли душу. Трави і рослини стали вмить чужими, а мітка на руці — проклятою.

— Дітей консул хоче, — раб розвів руками, — хоч і спадкоємець є, але інша малеча — показник процвітання дому, тому, думаю, цього разу обере якусь молодицю собі, може, й закриє очі на політику.

Лада повернула до нього голову. Філон ніяково посміхнувся, чи то він хотів догодити їй, чи просто стати корисним лікарці, що не просила покарання для нього, коли він ненароком кинув запас трав у вогонь. Лада ще досі пам’ятала, як раб тоді відсахнувся і завмер, очікуючи на вирок.

— Добре, а що за Квінта Доміція тоді скажеш?

Співрозмовник вгледівся в подорожник й хмикнув. Звук обладунків видав його власника. Луцій наблизився з виразом: я хочу теж попліткувати.

— У нього був шлюб, — поплямкав губами раб і побрів за Ладою до нових рослин, — але якось там все недобре скінчилося. Легат любив більше з акторками і вином час проводити, аніж з дружиною.

— І?

— Шлюб той політичний, — буркнув воїн і поправив плащ, ховаючи погляд, — мені тоді довелося витягувати Квінта з бійок і гулянок. Батько нареченої згодом добився розлучення.

Лада прийнялася різати ножичком деревій і важко зітхнула. Сьогодні зранку тінь майнула неподалік намету Сервія, нагадуючи: не тільки когось треба лікувати-рятувати, а й себе.

— Квінт Север тоді ще не здобув теперішню славу, зате мав борги, погану репутацію й надто міцну дружбу із Сервієм, чиї вороги саме набирали сили, — додав Філон і усівся на землю.

— Там, звідки я, люди хоча б вдають, що шлюб має бути про вірність і любов, — Лада зрізала ще декілька стебел. — А якщо чоловік бігає до інших жінок, це називають зрадою, а не політикою.

Луцій пирхнув; Філон насупився. На декілька митей між ними запала глибока тиша, наче кожен задумався про своє.

— То вам тоді до Гая Флавія, — похмуро проказав раб, — і до його прибічників, то він такі порядки просуває.

Лікарка глянула на нього, очікуючи продовження.

— То другий консул, — вклинився воїн, — і він… Не те щоб ворог Сервію Валерію, але й не приятель.