5.1

Лада ніг і рук не відчувала, коли вийшла з намета. Одразу завалилася на лаву, радіючи, що перша важка ніч і половина дня пройшли. Нині за римським шибеником наглядає Філон. Вона не давала собі дозволу заснути вночі, все вслуховувалася в кожен хрип, перевіряла пов’язку, змочувала губи Марка, рахувала пульс. Вже під ранок вона на мить закрила очі. Мить переросла в годину, на її плечах з’явився теплий плащ, а Сервій Валерій сидів неподалік сина. Весь занепокоєний й блідий… У його погляді Лада бачила і вдячність, і тихе щастя, що спадкоємець живий.

Поки. Вона не знала, чим закінчиться Маркове лікування. Щастя лиш одне: лезо ножа зайшло неглибоко, збоку між ребрами. Про це вона вже розповіла Аквілі, щоб він не вигадував собі веселкових надій-мрій. 

— На, поїж, — їй на коліна опустилася гаряча глиняна миска, загорнута в полотно, з кашею і шматочками м’яса, — не змушуй мене годувати тебе з ложки.

Квінт сів поруч. В руках він тримав два кубки розбавленого вина. Лада декілька разів кліпнула, перевіряючи реальність картинки: відомий своєю нахабністю легат нині турбувався про її благополуччя?

— Дя-дякую, — проказала вона, надіючись, що чоловік не почув голодне бурчання її живота.

І прийнялася їсти, радіючи, що порція велика. Певно, Квінт або віддав свою, або змусив польового кухара насипати від душі. В будь-якому випадку, вона ледь не просльозилась від тієї дрібки турботи. Виснажена лікарка знала: попереду ще вечір і ніч, і треба молитися Юноні, щоб юнак ще дужче не захворів.

— Не дам ж я тобі перетворитися на кістляву тінь, — фиркнув легат і відпив з кубка, — Сервій надто заклопотаний сином, аби думати про когось іншого.

Вона прожувала кашу й хмикнула. Бачити Квінта таким задумливим і злим незвично. Та злився він, здається, не на Сервія, і навіть не на викрадачів. На себе.

— Він житиме? — спитав тихо він, уникаючи її погляду.

— Маю на то надію, — проказала таким же тоном Лада, наче розповідала йому найбільшу таємницю, — не думаю, що Сервій пробачить мені, якщо щось піде не так.

Квінт фиркнув. Осушивши свій кубок до дна, він віддав його рабу. Вона ж скривилась на хоч і розбавлене, але вино. Для римлян це звичний напій, як вода. Ладі ж хотілося не затьмарювати розум ще дужче.

— Ти не винна, що охорона Марка не впоралася зі своїми обов’язками, — пробуркотів Доміцій, — і не твоя проблема, що і я не помітив ворога вчасно.

Лікарка просто прожувала чергову порцію каші й зітхнула.

— Він мій племінник, — врешті проказав Квінт й віддав другий кубок, наказавши принести Ладі кип’яченої води, — моя старша сестра була заміжня за Сервієм.

Таких новин Лада не очікувала. Не те, що її цікавили всі родоводи Риму, але… Легат їй здавався стихією окремою і неприборканою. Біля нього вона нікого не бачила.

— Справді?

Він кивнув і трішки нахилився вперед, спершись ліктями на коліна.

— Вона була старшою на одинадцять років, а ще… Померла під час других пологів. Тоді мені було трохи більше, аніж Марку нині, — зітхнув й почав постукувати пальцями об пальці, — я обіцяв, що приглядатиму за племінником.

— Друга дитина? — лікарка потупила погляд і перемішала їжу.

Щось за важкими розмовами, апетит потихеньку зникав.

— Разом з матір’ю пішла, — прошепотів Квінт. — А так мав би ще й племінницю. Виходить, із нашої крові лишилися тільки я та Марк, — зітхнув і глянув туди, де тренувалися воїни. — Хоча він належить до роду батька, але Гаю, мою сестру, ще пам’ятає.

— Я зроблю все, що від мене тільки можливо, — прочистила горло вона й поклала ложку.

— Себе не втрать, — хмикнув він, — а то зайшов я зранку: ти спиш сидячи, тільки дивись, як голова набік похилилася. Сервій на тебе свій плащ накинув… Так диви, ще до тебе доведеться якого лікаря кликати.

При думці, що її торкнеться хтось з іншої школи, де є нормою припікати рани, Лада скривилася.

— Краще вже свою смерть зустріти, — фиркнула вона й спробувала відставити миску в сторону.

Квінт тут же поклав на її зап’ястя долоню й глянув невдоволено.

— Їж, — проказав сталевим тоном, — а то до кого я буду повертатися після завтрашнього виїзду? Хто лікуватиме мої рани? — на мить всміхнувся і насунув на себе сувору маску. — Попрошу свого раба слідкувати за тобою, якщо Сервієвий не справляється…

Вона все ж піднесла ложку до рота, намагаючись не думати, що його слова про повернення зачепили її сильніше, ніж мали б. В ту мить Лада вирішила, що навіть себе віддасть добровільно богам, якщо з Марком щось станеться.

Чомусь їй не хотілося, щоб Квінт ще когось втратив.