4.1

Лада тільки поставила бульйон варитися й сіла на лаву відпочити у ранковій прохолоді. Філон спостерігав за багаттям і за ці дні став ідеальним знавцем у приготуванні цілющого напою для Сервія, що не відривався від донесень, листів і мап. Вчора привезли якогось полоненого, і Ладі довелося пів ночі слухати тихе бурмотіння Сервія і Квінта над мапами. Весь табір підібрався: назріває нова сутичка з бунтівниками проти влади Риму. Пораненому воїну ставало легше, а той лікар по імені Авл тепер при вигляді дівчини кривився і шипів так, наче перед ним в ту мить з’являлося дещо огидне. Ця «слава» перейшла й до інших табірних лікарів, але варто Ладі пошукати очима легата — всі емоції різко стихали. Ніхто не хотів перевіряти, наскільки далеко простягається терпіння легата. Ніхто не хотів і дратувати Сервія і втратити місце у війську й прихильність командування. Як потім дізналася Лада, люди консула підходили до того ж намету і провели коротку бесіду з Авлом.

Вона задрімала, але сполохнулася за якихось декілька хвилин, коли почула бряцання обладунків.

— Спиш, лікарко? — озвався Квінт із удаваною образою. — А я тут кров’ю стікаю, ох і непорядок…

Його погляд ковзнув по відкритих колінах і затримався трохи довше, ніж дозволяла пристойність. Лікарка поправила туніку й потерла очі.

— Що там в тебе, легате? Що знову?

— Ех, так і помру, хоч дай підійти ближче, щоб упасти на руки прекрасній доміні, коли зовсім стане погано, — хмикнув він і ступив декілька кроків вперед.

«Юноно, за що мені та напасть зранку?» — подумала Лада й піднялася.

Як і в попередні дні, Квінт продемонстрував нову подряпину.

— Та знову поранився, не щастить мені, — додав із жалем у голосі й зітхнув. — Все надію маю на нашу лікарку.

Вона стрималася, щоб не закотити очі, лиш глянула на джерело проблеми легата.

«Ох ці чоловіки… Цікаво, якщо його якась комашка вкусить, він теж прибіжить до мене?»

— Сідай, — вказала на лаву й подивилася на Філона. — Треба гарячу воду для відвару, а ще знайди свіжої кропиви.

Філон глянув спершу на ледь помітну подряпину, потім на Квінта, але розсудливо втримав обличчя незворушним.

— Свіжої кропиви, — повторила Лада. — І не шкодуй. Легат утратив багато крові. Йому необхідно відновити сили.

Квінт опустив погляд на тонку червону смугу на передпліччі. Кров уже навіть не виступала.

— Стан настільки тяжкий? — спитав він з підозрою в голосі.

— Я дивуюся, як ви взагалі сюди дійшли, — розвела руками Лада й потягнулася по чисту тканину.

Філон кашлянув у кулак і поспішив до кошика з травами. Плечі його підозріло здригалися. Квінт сів на лаву й простягнув руку. Цього разу він прийшов без кольчуги, лише в короткій темній туніці, перехопленій широким поясом. Зброю, однак, не залишив: меч висів при боці, а з піхов на Ладу дивилося руків’я у вигляді потертої голови орла. Подряпина виявилася ще жалюгіднішою зблизька. Не глибша за слід від необережно проведеного по шкірі нігтя. Лада охнула перебільшено і підняла очі:

— І що на вас напало? Змія? Кабан? Лисиця?

— Гілка, — сухо проказав й випнув груди. — Був дуже запеклий бій, лікарко. Благо, я вийшов переможцем.

— Сподіваюся, Рим відзначить вашу звитягу, — хмикнула вона, закінчивши обробляти подряпину.

Квінт розсміявся, зовсім не ображений її насмішкою. Навпаки, влаштувався зручніше й поклав долоню на коліно, ніби збирався пробути тут щонайменше до обіду. Коли Лада поставила перед ним гарячий відвар, який приготувала прямісінько на його очах, він скривився.

— То обов’язково? — чоловік прочистив горло.

— А як же! — плеснула в долоні лікарка й трішки нахилилася, зазираючи в його очі. — Такий відважний воїн, стільки, он, крові у двобої з гілкою втратив… Треба он відновлюватися!

Філон закашляв. Раб, звісно, все прекрасно розумів, навіть краще знав Квінта, аніж Лада. І, здається, у своєму кашлі він приховував невтримне ржання. Ані Квінт, ані Лада тому не надали цьому значення, він взяв до рук кухоль й потягнув перший ковточок, пробуючи температуру. Вся зібраність легата говорила: з твоїх рук готовий випити все, навіть отруту. Вона помітила, як мелькнула неподалік фігура табірної дівки: та недобре глянула на Ладу. Полум’я невдоволення і ревнощів потихеньку розпалювалося в її душі. Лікарка то відчувала, як і загрозу для себе.

«Забрала в них відданого клієнта, — подумки зітхнула. — От кого варто справді остерігатися. Ця точно вночі може тихесенько з-за спини підібратися».

— Здається, по вас прийшли, — сухо проказала Лада й повернулася до казанку, помішуючи бульйон.

Квінт насупився, потім зиркнув на невідому холодно.

— Тите! — гаркнув найближчому воїнові. — Чому табірні дівки так близько підходять до командного намету?

Філон щось пробурмотів неподалік від лікарки, але та не розібрала нічого, лиш зосередилась на поведінці легата. Не сказати, що вона його вподобала, але її до нього… Тягнуло? Вона могла б з легкістю використати Квінта, щоб залишитися в цьому світі, от тільки питання: а він їй потрібен? Треба з тим табуном проблем, можливими колишніми коханками і своїми безсоромними балачками?